chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Тарганяка

[Василь Триндюк]  Версія для друку


-От ти, Сашко, вибач, звичайно, але так напористо колупаючи носа можна й... постраждалим стати!
-Отакої, вже, Дядьвась, і козопулів поганяти вже не даєте?
-Та, хоч на дерть, ти, їх там постав, мені що? Тільки тайну цю не розкривай усій бригаді за обідом, бо апетиту твої буріння аж зовсім не додають, а навпаки, стає дуже помітно, що фізія твоя, хоч би одну цеглиночку, та й просить. І тут вже не до їжі. Така кричучо моляча пика поряд і купа цегли недалечко клично маячить...
-Та я більш не буду. А, Ви, й битися одразу.
-А, що я мушу робити, коли ти тільки цю мову... по самі помідори й засвоюєш. Знаєш, але в чомусь ти, усе-таки, правий. Негарно, воно, одразу копняком впливати. Навіть, от, негуманно, чи що, якось? Ти ж, якби, людина, а не звєроящер, який небудь, великолепний ? А, чи задумувався, Сашуню, що ж може бути, якщо так напористо та й колупати?
-Ви тирки дасте.
-Та, що ти заторочив, тирки та тирки. Окрім копняка що?
-Козопулів поганяю, ...в носі... роз-вид-нить-ся.
-Тю, який же стрімкий ти в роздумах, оленяр у чумі поруч з тобою справжній академік... То, може шкоди якої собі можеш завдати, так завзято колупаючи?
-Га?
-Що ж балакати довго з тобою? Тільки час переводити. Кажу відкритим текстом:
Пальця зломиш!
-Та, що, Ви, Дядьвась?... Жартуєте, звичайно?... -Жартуєте.
-Серйозно я, Сашко, як ніколи. Обіцяв таткові твоєму виховувати тебе на бригаді поки він у тій Португалії заробляє й слово своє держу. Слухай, ото, і мотай на вус, а як ще немає вусів, то як кажуть у армії: мотай на вуха, а виростуть вуса, то потім перемотаєш.
От сумніваєшся, що пальця в носі зломити можна, а я тобі розповім таку історію з життя, що сам побачиш: вухогорлоніс–це не... носогорловух... горловухоноський, який–небудь.
Отож, багатий тваринний світ на селі, але, все ж, чого-чого, а тарганів по хатах немає. Щось їм тут не підходить. Погоди мабуть несприятливі чи соломокізякоглинну штукатурку ніжна міська тарганяча душа не приймає. І тому, коли вони, усе ж, з`являються в наших краях, це є наче зимовий снігопад у обласному центрі: слуги народні метушаться й гарячково намагаються згадати, як і чим цей щорічний дарунок Матінки - Природи розгрібати...
Коротше, приїжджала, якось до діда Івана Коренюка онука з міста. Це та, що на кухаря в якомусь-там коледжі виварюється. Погостювала та й поїхала, а старим на згадку залишила з десяток відбірних, великих, мов палець, лискучих, як чоботи царя Миколи ІІ. в журналі, ото, пам`ятаєш, показував статтю?
Не те, щоб привезла вона їх спеціально. Самі таргани в общазі цілком таємно проникли в сумку й вусатими безвухими „зайцями” доїхали на село та глибоко вночі тишком-нишком розбіглися по дідовій хаті.
Тільки–но онука з сумкою солоного ляща задля підняття „успєваємості” вислизнула за ворота, а тут кум дідів заходить. Сидір Кепський, отой миршавий, ну й із пляшчиною, як зазвичай... За них з дідом Коренюком ще казали, що вони, мов Тарапунька зі Штепселем. Отож, і каже Кепський:
Здрастє, здрастє, кундубастє.
А Коренюк йому:
І тобі, в курінь пролазьте...
-А я могорич приніс.
А баба Таська Коренючка суворо тут й запитує:
Це ж за що така напасть?
-Твій Ванько мені, якось був життя урятував, - виправдався Кепський.
-Та невже? Нажерлого набік повернув, щоб не захлинувся?
-Тасько, не чіпляйся до кума, я його таки врятував був раз... від гангрени, - це вже Коренюк їй.
-То ти, доктор, Ванько, реанявматолог ? –От, що не знала, то й не знала.
-Та, який з мене доктор? Як акацію, -поли в коровнику стелити-, з ним пиляли, то й присів на перекур він. Та нещасливо, сідалом на гілочку глядиції. Якби не я, могла б бути й гангрена.
-І муха б забила, - дід Сидір з кивками додає.
-То, прийшлося витягти їх усі чисто самими бремерами й залити криволіном , що в мене від овець лишився. З торби чогось не виклав, як знав, що знадобиться кума й друга рятувати. Отож, тільки–но залив я ті вавки з вавулечками, заткнув пляшечку, дивлюся, а кум вже, мов той хрущ на соломині, в спущених штанях навколо дерева не торкаючись землі носиться, тільки балєти мигтять і сорочка по споду лопотить. Тут, я його й спитав:
Ти, ото, чого метеляєшся там?
А він мені у відповідь:
Чого ж налив не тільки на дірки від колючок? Воно ж, аж до самих колін… вже дотекло!
–Для прохвілактики, - кажу, мене так ветеринар навчив, щоб муха не била.
Коротше, насилу спинився наш Сидорко, сичить аж увесь та все одно ще щось до мене й говорить:
Не знаю, що краще криволін чи скіпідар,… але хоч ганрени тепер не буде!
-І муха не зобидить, - додаю. То, так все й було, куме? – спитав вже тут дід Іван діда Сидора.
-Авжеж!
-Тасько, чула, тепер нам зуби не заговорюй, а на стіл бігом подавай, тут випадок особливий, питання життя й смерті.
-П`янюги ж, ви, п`янюги..., - обізвалася баба Таська та й пішла у хату накривати стіл.
Поставила там, що було тоді. Ну, й карасів з лящами смажених. Та й пішла сопучи на поле кавунці сапати. А діди, посідали та й почали давати мухи за чудесне спасіння, хоч і Кепського, та все одно теж раба Божого, Сидора від мухи та гангрени. Ну, й за усіляке інше звичайно.
Отож, й випили. І, закусили добре. Ще прийняли, ще заїли. І ще та ще... І тостів вистачало. Було б що випити, а тост, як завжди знайдеться... Потім зморилися, усе ж вік поважний. Задрімали, неквапом у затінку, кожен під лавою своєю. Потім прокинулись, сил набравшись, і продовжили перерване свято. А баба в поле - усе поле та й поле. А, діди, - собі самі, вже й захованець Коренюка допивають і смажені лящі кінчаються...
За кого тільки не пили... І за родичів, і за воєнних, і за партєйних... От, розлили вже й останнє. І тут Кепський каже:
Знаєш, куме, щось в мене у вусі бігає і, мов у чоботях, десь там тупотить.
-У твоїх вухах тільки в чоботях й брезентовці й пересуватися, бо чагарі там геть щільні розрослися. Вовки у тебе там ще не виють?- відповів Коренюк.
-О, а воно вже, он, стало й стоїть. Ну, поки у вусі заспокоїлося, останнє давай вип`ємо за Батька Махна, бо читав я, що той по-справжньому за селян був, - запропонував дід Сидір.
-Бандюга й зарізяка він був. А пишуть про нього хороше такі самі жуки-пероїди. Та мені всеодно, пий хоч за Гітлера падлючого, а я за Брежнєва хильну, бо сам тільки й жив, що при ньому. І ніколи мені так добре не жилося, - вставив свої п`ять копійок дід Іван.
-Ну, то будьмо, кожен за свого!
-Будьмо, кожен за свого!
Випили діди, потяглися руками за рештками ляща, відправили шматки до ротів і дружно запрацювали рештками зубів.
Тут, як полізуть раптом у Кепського очі надвір, мов у рака на стеблинках одразу стали, а сльози прозорими струменями прямо аж на стіл цібенять. І з рота з хрипом повітря виходить... Жах. Показує він руками діду Івану, щоб той його по горбу торохнув. Коренюк і торохнув, та не помогло. Кепський тільки через стіл перелетів і головою вниз застряг догори дригом між столом та лавою. І спокійно хрипить собі далі...
Дід Іван до нього, ще раз хотів торохнути, та потрібне місце вже лава заступає.
Вдарю хоч по непотрібному, все ж у нас в країні через нього якось та й робиться, - подумав і врізав по ньому щосили...
І, помогло! Кепський, як хекне! А з рота в нього тарган з рибною кісткою наперевіс, мов солдат зі зброєю, як виплигне... і мерщій вихилясами до кушетки тікати. Та не розгубився дід Коренюк і з п`ятої спроби, таки, припечатав його до підлоги старим балєтом. А, як закінчив ту мокру справу, то озирнувся й побачив, що до діда Кепського вже повернулося життя і повіками очей прокліпує в геть заліпившій їх закусі шлях до світла буття. Отак от і врятував кум життя кумові ще раз.
Це було те, що видно простим неозброєним, але обов`язково не підбитим, оком усякого невігласа. А, от, щодо думок наших сільських прохвесіоналів здоров`ячка стосовно цієї пригоди, то вони, як це завжди буває, розділилися.
З боку традиційної медицини висловився наш ветеринар, Троакарович. Ну, той, що, тещі своїй від здуття живота пропонував пробити бік троакаром , щоб гази випустити, мов тій корові. Так він потім пояснював, що тарган заповз Кепському у вухо, коли той спав під лавою. А, оскільки вухо, горло й ніс між собою сполучені, то почав, клятий тягати з горла до себе у вухо сто грам та рибку, якою Кепський закушував. Тягав, ото, він собі тягав, а востаннє, хоч і смикав-смикав, та всеодно не впорався, бо шматок ляща був з хвоста й тому дуже костистий. Того й так міцно встрягнув діду Сидору в горлянку. Ще й встигла вже й сп`яніти спритна комаха на той час. А відпускати ж здобич, жадібний тарганяка аж геть не збирався. І, якби не другий удар в непотрібне місце, але в потрібному напрямку й не при повністю наповнених шлунку та кишечнику, то забув би Кепський, як дихати, аж назавжди. А ще додав, що Кунделіні – калірований балбес і в порядній медицині ніхрена не розуміє.
А нетрадиційну медицину, в цій наукові суперечці звичайно ж представляв наш сільський йог, знахар і віщун, вищеупомянутий Кунделіні . Який повагом прорік, що другий удар старого Коренюка попав точно в тамтешню чвакру й вивільнив, аж ціле цунамі кепської енергії. Ця енергія, тут же стрімко поперла по хребту вниз до ширшого виходу й дорогою по горлянці всмерть перелякала таргана, що саме закушував рибкою на кістці. Далі ж, по слідах втікаючого, але із саморуйнівної жадібності не полишившого кістки тарганяки, вона вийшла зовні через, якраз саме тоді, широко відкритий рот. І, якщо б він був закритий, то енергія так просто би не заспокоїлася, а, щоб прорватися на волю, обрала б протилежний напрямок і з величезною напругою вийшла б через менший вихід, вщент зруйнувавши його. Тобто, порвала б на німецький хрест. І, хоч, теж би щось звідти винесла, але то вже був би зовсім не тарган. І вмер би тоді Сидір Кепський, а тарганяка був би живий і ситий, хоч і дуже випивший... І додав, що Троакаровича він, як і все живе любить, але їсти всеодно не буде, бо зовсім не вживає м`яса…
А ти, Сашко, за якийсь нещасний перелом пальця в носі сумніваєшся. Бач які тут можуть бути дііілааа! Слухайся, ото, дядька Василя, я ж тобі, синку, одного тільки добра бажаю...
(Історії Малої Історії,2007)



Форма твору: Гумор
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 263
Опубліковано: 06.05.2009 14:24





© Copyright: Василь Триндюк



 
Рецензії


Василь Калита   [kalyta]   Додано 12.06.2009 в 11:02   Рецензія: позитивна

Всяке буває в житті... Особливо в нас... Особливо на нетверезу голову... :)





 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи