chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Вербна сокира

[Василь Триндюк]  Версія для друку


І що ж ти, ото, зараза, робиш? Я ж тебе попереджав. Дочекайся, ото, моменту доки управляючий, хоч би, на той бік поля від`їде! А це, що, по-твоєму, момент? А, так кавунчика воно, відітєль, нагло возбажало, кірзоопудало несите... Що ж, тепер тільки вшиватися й залишилося! Сьогодні вже, тут і овечого драже посмоктати не дадуть. Бо сторож Сенька Матня після цього нас і за кілометр до насіннєвого поля не підпустить. Він же не такий пришиблений, як ти, Пукін, щоб вигнали його звідси ще до того, як охраняємого та оберігаємого добра вдосталь додому не навозив? Бо чого б тоді, ото, на цю роботу йти за такі копійки? Вкравсобствєнность чиюсь охороняти?
Дурень ти, дурень... Дурбецало хрєнове... От кажуть же, панясті поляки, що якби не губка, була б шубка, а шпанясті босяки, що пузоблудіє гірше гузноблудія. Так чого ж ти, ото, заразо, зарані на поле виперся, якщо знав ці мудрі народні словеса? А управляючий, тепер, законно, сьогодні буде жити прямо тут. Та й взнав він тебе. Отож, тепер молися, щоб чужою удачею тебе по-дружеськи та й не наділили. А кавунячі сорта ці, я чував, зовсім недешеві. Свій пуд золота де й з ким треба з`їсиш, поки хоч трохи наділять. Отож, як не повезе, то можеш і до шпанястих босяків у хатку з гратками переселитися... Буде тобі там, хіба такий, екзамен на пузоблудіє! Да – да! А ти, що собі думав?
Балбес ти, балбес. І я от що тобі скажу: Ти не простий, ти калірований балбес. І не дуйся отут мені, це в тебе зовсім не сьогодні почалося. А, ото, як ще школярами ви з малим Цмакалом іноземних Дідів Морозів у клубі на постановці зіграли. От саме тоді й стало вже геть ясно, що полку дуриндюків прибуло, аж щедро. Ну, це ж треба було таке на сцені ляпнути: Я саунний Дід Мороз, а звати мене Йолоп Пукін. А одразу за тобою й малий Цмакало гуняво додає: А я прибув із коньячної Франції, а звати мене Пердоель. Такі малі, зовсім ще випердятка, а вже десь і почули. Один про фінську сауну, а другий, що коньяк у Франції започаткували колотить... І, це ж добре, що потім, зчервоніла, мов та пожежна лопата, вчителька - ведуча людям все пояснила, бо багато хто подумав, що то так треба по сценарію. Тобто, сказала, що ти фінського повинен був злицедіяти - Йоллопуккі, а він французького – Пер Ноеля... Отак і ходите тепер селом, дует морожений: Йолоп Пукін та Пердоель. Хай вас кобила щільно ніздрею укриє.
Ну, а тепер: Но, конячко, поєхалі! Нас сьогодні ходячий гузношлунок підставив, тому й додому. Там поверну тебе Дмухайловичу й хазяйнуйте собі далі на здоров`я. Та, щоб не зовсім собі в убиток, то хоч сушняка в акаціях мені на дрова назбираємо.
А тобі, вельмишановний Пукін, як наш фельдшер каже, нежадний бананус в усміхнений анус... Да, бо штрафники завжди повинні щедро борг іскуплять. Отож, на зборі сушняку й відомстиш. А ти, що подумав? Тю, от, шибеник розбещєцький , то ж так, у переносному смислі, сказано. Так що, давай, готуйся добре попрацювати Семимісячний, Зарані Звідусіль Вистрибуючий.
Ото, як несвоєчасно щось ізробиш, завжди самі тільки нескладухи. Ти, от молодий, ще геть життя в старому чоботі не нюхав. Тпру, конячко, вже приїхали. Станція Акаційки, доярка сплутала дійки. Думала – коров`ячі, а свої набагато краще! От, воно як. Ну, злізай, резвий в`юноша, чого, ото, сидиш? Он, бери ноги в руки й вперьод с пєснєй! Бач, ото, його тут скільки. Щоб мені бігом повен з горою віз сушняка був!
Що, круто, кажеш, дуже? Це тобі ще ніжно-лагідно з поглажуваннями затверділих на вимені місць, а міг би в мене й на всі полушарія батожари скуштувати, кастроном дурманський. Отож і трудись, давай. Праця, он, з мавпи людину вицідила, то, може, й з тебе колись щось порядне до цідилка прилипне, а не тільки самий кізяк. Коротше, язиком плескати – не мішки тягати, давай, впєрьод до трудових висот! А я, тим часом під акаціїною на кухваєчці солодко відпочину...
Щось мене погода ця навертає на спогади... Ага... Працюєш вже? Молодець! Тепер ще й вуха локатором настовбурч і слухай–но уважно, як, ото, від невчасняку сокира на вербу ускочилася й аж у самому гіллі причаїлася. Та ще й з топорищем і у ручищі. Не чув ще такого? Так я тобі, недогласові , зараз про це й розповім...
Отож, відпочивали якось мій кум, Гришка Дронгель з жінкою Люською в плавнях туристами в палатці. Ота, та знаєш її ти, що ніс, мов м`ясникова сокиряка й кулацяри пудові. І навіщо воно, ото, женщіні така нешутєйна зброя? Тільки спокуса лишній раз свого чоловіка без качалки голими руками перевиховувати. Якось я, навіть сказав Гришці, ще до їх весілля, що ти ці зажиманси біля фонтану прекращай, бо вона потім під гарячу руку може й додушити, якщо задовба бойовим носом буде недостатньо. А він мені на те, що, кохаю її і – точка. Да, любов зла, не тільки у козла... Та, як виявилося, воно ще й нічого. Ледь були не розбіглися, як дітки ще геть малі були. Потім разом подолали обсілі перешкоди і вже вісімнадцятий рік живуть. І ще й дружно. Отак воно буває...
Да, відволікся від основного я... Отож, острів там у плавнях є такий, Високий зветься. Не знаєш? Ну ти й темний. Та такий, що аж у замурзаного і ще й в густому тіньочку негра аж насуху виграв... Коротше, слухай сюди. Сам Високий, геть безлюдний. Лишень птахи та комахи, і рибка у воді навкруги. Дуже зручний для відпочинку. Верби, комиші та галявини з піщаними пляжами. І, головне, до води метра зо три, тож як спати в палатці, то зовсім не вогко. Кум із Люською тоді ще геть молоді були. Ні дітей тобі, ні простатиту... Да... Жили й життю раділи. А тим часом надворі, хоч вже й Ілля воду потрошку паганив , але, всеодно, ще, таки, був повен комплект погодних умов для оздоровлення та примноження нації...
Ну, Гришка, той на рибалці увесь день. А, Люська, хазяйство попорає, їсти зварить і собі по-бабськи з книжкою якоюсь на баракані теж відпочиває. А увечері, як свіжої юшки наїдяться, світла ж немає та й комарі плавневі, мов птахи, то вони в палатці щільно зашнуровувалися і вперьод у битву за націю... Одразу двойню потім Люська народила, з якої хлопця я до хреста держав, ото так трудятка старалися.
Так воно все гарно і йшло: рибалка – свіжа юшка – у койку, рибалка – свіжа юшка – у койку, рибалка – свіжа юшка – у койку... Гришка потім казав, що не раз йому тоді думалося, що ось, він, сам рай на них переможно напав...
І, було так аж доки не приїхав кумів менший брат, скубент Андрушка. На острів Гришка його сам дюралькою перевозив, а братового мотоцикла сховали в прибережних заростях на тому боці річки. Андрушка одразу попередив, що погостює тільки до вечора, а потім додому треба, справи якісь парубоцькі мав. Ну, що вони, там, цілий день робили, то мені не вєдомо, але вже надвечір за юшкою скубенту ввічливо нагадали, що скоро й за очі брати почне і що у декого є якісь справи, і, доречі, зовсім не на острівних землях. А той, на свіжу юшечку аж усіма тельбухами запав... Ой, запав. Бо таку ж добрячу рибну юшку Люська варить... Це батько її, сторож рибартілі, сам навчив. Я ж знаю, не раз у кума в гостях куштував. Рецепт той нікому кума не дає, хитра лисицяра. А сама, коли промовляє, що старовинний сімейний секрет, пальцями, що мов ті сардельки, сурйозно аж так похрустує...
Да, отож, і говорить Андрушка:
А мені ще добавки можна?
А Дронгалиця:
Та звичайно ж можна, їж на здоров`я, братику.
А сонечко не жде, знижується та й знижується...
От він знову:
А ще добавочки?
-Можна, та їж же, та й на здоров`я.
І отако, віриш, разів зо п`ять. І куди ж ото воно йому лізло? Хоч, що тут гадати, як вже давно сказано: Ніколи не варіть зо студента ніякої юшки, бо овочі та приправи поїсть ще й воду вип`є. А, Андрушка, той такий, що ще й казана покусав би. Сказано: скубент він і у Африці скубент. Коротше, доки не доїв усе, що в казані залишалося, то й за вуха не відтягти було. Але, ось вже й Гришка так здалеку починає:
Он, сонце вже сіло... Комарі в атаку кадрильями перти мотори прогрівають... А, ми з Люсьєндою можемо й посунутися у палатці... Всмислі, не те, що шведською сім`єю заночуємо, а, що місця й на тебе вистачить... І, куди ж ти, братка, вже поночі через плавні поїдеш? Коротше, залишайся. Ранок вечору кофе какава.
-Нє-нє, їхати таки треба. Чекають же мене сьогодні в селі. І аж серйозно, - затявся скубент.
-Та, хрєн редьці не перець з нею, залишайся.
-Та, ні, братушко, не можу.
-От ти, сєвєрний олень, Дуська. Ну, що з тобою таким затверділоголовим робити? Женщіна, ти підтримуй вогнище, щоб я потім назад у печеру втрапив. А, ти, поїхали вже, ромео заосвічене.
Отож, перетнули брати воду і як прив`язував кум дюральку до похиленої верби на березі, то менший і говорить:
Розлилося там за галявиною плесо неслабо, я раніше не казав, а калюжари солідні, ледь не по яйця і не в зайця. Поможи моцика через ті болота перештовхатися, бо самому перти МТ без каляски, сам знаєш як воно.
-Та знаю: як в калюжі впав, то акумулятор і пропав. Допоможу, заводь і поєхалі.
Отож, завели та й поєхалі. І через калюжиська ті перебралися без проблем. Поручкалися на прощання та й подалися кожен собі до своєї.
Йде, ото, до дюральки Дронгель і ніяк до неї не втрапить. Ніч така тиха й безвітряна, що тільки й чути, як комарі гудуть чи, як десь з тихим плеском скинеться яка риба. Ще й Місяць на небі саме на роботу не вийшов... Отож, тож темно, мов не всі очі з собою в дорозі. Ще й все таке схоже і усе наче якраз навпроти вогнища на острові. Коротше, блукав вже бідачка, блукав по тих заростях з комишами... І, все безрезультатно. Тільки й тріщать та лопотять, тріщать та й лопотять ті рогози з родичами... Та, хоч повезло йому, що ні кабаненко, ні лосенко допомагати в пошуках не прийшли. От, чого й не скажеш про ескадрильї комарильї , швидка упирчата допомога яких, на сплячих у цю пору гав аж геть не відволікалася...
І, десь через півгодини комарячих атак по мішені „Лазячий кабан”, таки жахнуло куму в те, що вже на той час залишилося від голови, що з води дюральку буде видно краще і, що комарі, то не риба. Отож, швидко роздягнувшись та зв`язавши одіж ременем, і держачі ту в`язанку над головою, стрімким підсвинком віддався Гришка в рятівні обійми матері всього живого – водяної стихії. Де й продовжив по межі комишів свою одісею...
-А знаєш, Пукін, що воно таке ота „одісея”?
-Що?!
-І чого, ото, було до школи ходити? Либонь, там тільки штанів просиджував та з-попід парти на сяйво наук поміж дівчачих ніг полював, слідопит юний? Га?
-Та, ні, Дядьвась!
-Та не прибідняйся, чи я сам до нашої школи не ходив. То вже потім, як до педінституту поступав, зрозумів, що воно за навчання тут у нас. Бо, прийшлося багато чого вивчати наново...
Отож, „одісея” це назва подорожі одного чолов`яги додому. А походить вона від імені давньогрецького острівного царя, який за їх легендою поїхав виручати друга. А в того жінка дременула, як та малолєтка з пацаном у місто культурно порозважатися. А туди було неблизько, ну, майже, як за море в нужник. І звався той розсадник культури, Троя. Да, а пацан цей був сином царя отієї Трої. І друг Одісея теж був цар, а не індичий шнобель. І було в нього ще багато друзів таких, як Одісей. Отож, й сіли вони зі своїми воїнами спочатку на галери, -то такі кораблі з носами, мов півсокири -, та й попливли навзодогін. А потім, вже на троянському березі, заховалися зі зброєю в величезну дерев`яну кобилу на коліщатах. Наївні троянці подумали, що то подарунок від когось, там, під рекламну акцію. Та й на радостях від того, що така шара привалила, узяли та й закотили кобилу всередину фортеці міста. І аж до третіх півнів все її обмивали та всю й не встигли, така велика. А, вже як знеможені полягали спати, то хитрі греки вилізли із кобиляки й усе живе в тій Трої порвали на грілки. А також, з`їли їхнє сало, перезажимали усіх наявних козочок і попалили троянські хати...
А погріби з винами були збудовані із могутніх каменюк. Отож, й чисто всі від пожежі і вціліли. А, як вже стало там нічого робити, то на радостях від перемоги почали друзі прикладатися до винця в тих погребах. Та знай, що все хороше завжди колись закінчується. І почалося це із недохвата закусі. А взяти немає де, все ж навколо Трої теж спалили. А далі, з одного боку, море, а з іншого, суцільна біла пляма на карті...
Коротше почали вони збиратися додому, доки ще хоч щось було пожувати. Зібрали раду і Одісей, а він там самий зверхтямковитий попався, сказав, що щоб вистачило їдла аж до Греції, треба вводити поголовну дієту, тобто ріденько–ріденько розбавляти залишки харчів троянським вином, якого ще було навалом. Пропозиція, коли почули про розбавитель, пройшла аж на дружнє ура. На тім і стали. Й пішли собі ті валери на галери. Але як вийшли в море, Одісей, як найбільше розумнятко, вирішив, що, щоб та дієта міцніше брала, він закушувати не буде зовсім. Ну й взяло його. Та так, що вже на третій день причалапала до нього на плече усміхнена сиза білочка. І не з простих шишкогризок, а калірована перекалірована. Ще й з собою косяк таких самих на укривання всієї команди привела. Коротше, як ухопило і їх тут... І почалися різні видіння, тобто повальний масовий психоз із ураженням у головах слуху та зору. Чого вони тільки не бачили... Чого тільки не чули. Віриш, зопівтора десятка років їх так ганяло, вірніше вони тих білочок ганяли...
А, як скінчилося вино, білки, як завжди, хутенько по ригаловках на нові плечи порозбігалися. Одісей же, на похмілля пожував кривлячись якогось виноградцю, -не було в них, сердег, ні квашеної капустоньки, ні розсолу огіркового-, і стрельнуло йому, що вже мо` й додому час. Отож, він й глип за борт, а там мимо рідного острова галера саме пропливає. І на серці, щось якось воно не так, як зазвичай на похмілля. Якось аж неспокійно. То він і каже тоді своїм воїнам:
Всьо, період запою об`являється закритим. Наглухо, але тимчасово. Приводимо себе в парадний вигляд і щоб носки всі мали свіжі.
А вони йому:
Есть, товаришу цар!
А він їм:
Це ще не все. Висаджуємся на віддаленому березі острова. Я сам йду в розвідку, а ви мене терпляче чекаєте. Хто не справиться, тому аж до пенсії похмелиться не дам!
Єсть, товаришу цар! Тепер зовсім не підведемо!
Не обмануло серце Одісея. Таки справді непорядок був вдома. Розпаскудилися піддані вожді острівного пролетаріату і стали зовсім не платити податки. А, найголовніше, знахабніли настільки, що почали наввипередки його дружину Пенелопу до койки затягувати. А вона ж, усе–таки, як не як, цариця, а не кішка в чоботі. І якщо кожному давать, поламається кровать. А де ж тоді бідачці Одісею з дороги поспати? Непорядок! Ще й синові його Телемаху, осмілилися наказати, щоб він свиняче вухо на грудях біля самого серця з трепетом носив. А самі вже місяць у одісеєвих хоромах живуть, втригорла жеруть і п`ють, а чим займаються я вже сказав. Ото такі супостати.
І ніхто не взнав там Одісея. А ти, що думав, такі довгі запої минають безслідно? Отож, його вдома за алконавта й прийняли. Так і сказали: А це, що ще за агронавт ? Де твої наливки та оливки? Але потім за тією п`янкою геть про нього забули. Та він час дарма не гаяв і швиденько синові про себе відкрився. І учинили папа з сином на радостях від зустрічі гостям партєйну зачистку. Порвали їх, як мавпа газету. А тих, хто зміг якось дременути від сімейного подвійного удару, наздоганяло військо в поголовно свіжих носках і невідворотнім, мов сама Доля, подихом справедливо караючого перегару довершувало царський вирок одразу на цілім гектарі...
І стали вони потім усі разом жити поживать, сало жувать, вином-горілкою запивать і народ преумножать. От, тільки вождів у пролетаріаті більше не заводили, самі всіма правили...
-Да, вже й забув, до чого я оце розповів? І ти не пам`ятаєш, Пукін?
-Ні.
-Та тобі це й не треба. Ти, он, дозбіруй давай. А я вже й сам згадав, що про сокиру на вербі розповідав. І, що вже дійшли до того, як Дронгель з одежею в руці у річку шубовснув. Не зовсім діряву пам`ять батьки подарували. Коротше, маємо й далі...
Отож, глибина там у річці була якраз до носа. І, тому гірко розчаровані комарі приставили до залишків голови та піднятої над водою руки з одежею своїх льготників і повернулися на базу.
Отак би й одразу вчинити, - подумав кум, коли метрів через сто таки знайшов свою дюральку. Відв`язався нею від верби і погріб на вогник на тому березі ріки. Підпливає, швартується, виходить до вогнища, а там нікого немає. Він у палатку - і там хрєн ночував. Оце так–так, - подумав. Яка ж це трясця Люсьєндою не погидувала? Звьор чи люськожор? Тоді придивляється, а на трохи віддаленій від їхнього стійбища вербі, що аж до води похилилася, щось та й темніє. Ого-го! Він за сокирою, хтозна, що там могло за цей час до кори прилипнути? А її немає. То, тепер вже треба двох розшукувати: Сокиру й ніс, як сокиру. Що ж робить? Аж тут у голову кометою засвітило: як стемніє, будем брать! О, а зараз вже й саме темно. Ну, тоді починаємо охоту.
Найперше, спроквола, щоб не привертати зайвої уваги вербосида, відійшов від вогнища. Потім тихцем потяг весло з дюральки, обійшов у темряві навколо стійбища і на всі руки озброєний почав за правилами, тобто, з протилежного від вогню боку, підкрадатися до тієї верби. І вже, як залишалося до цілі метра зо три, раптом близько, аж підняло краї чуба, у повітрі щось просвистіло й гепнулося позаду об землю. А з верби стривожено заверещало знайомим голосом:
Товаришу дільничний, ваші – зправа! Іване Івановичу, ваші, зліва! Швиденько оточуємо поганця! І далі тиша.
Тут Гришка й питає:
Люсьєндо, а то ти?
А, у відповідь: шубовсть, щось велике із верби впало у воду.
-На, он берися за весло та вилізай на берег, русалка дніпрова, - здогадався Дронгель.
Якось витяг він її з тієї купелі та й відвів до вогнища і поставив грітися. А сам підкинув у вогонь нарубаних зарані дровцят і трохи згодом каже:
Ну, вже підігрілася, тепер йди до палатки, перевдягнися там у сухе й виходь сюди. Комарі вже, он, як завжди у цю пору вшились аж до передсвітанку. Отож, розбір польотів вчиняти буду тут.
А, як вийшла перевдягнена Люсьєнда, кум сказав:
Ну, розповідайте все як було, гражданочка.
-Та, що тут розказувати? Я б ніколи собі не подарувала, якби сокирою тебе зарубала.
-Так то сокира мене ледь не причесала?
-А ти, що думав?
-Ніхрена собі русалка томагавчата... І, чого ж, ото, інструментом кидалася?
-Ви ж, як поїхали, то я підкинула дровцят, зашнурувала від комарів капюшон та натягла на долоні рукави куртки і сіла чекати. Чула, як мотоцикл диркотів, а потім тиша. Ну, думаю, вже відвіз, десь пливе назад мій милий. А тебе все немає й немає. Потім якийсь гучний тріск і шурхіт на тому березі почався, наче щось величезне комишами сюди до мене суне... А тебе все немає та й немає. Занепокоїлася я, аж сокиру провсяквипадок до рук взяла... А потім, щось велике, мов колода в воду на тім березі, як шубовсне. Ну, думаю, може воно Гриньку вже з`їло, а тепер по мене зібралося?
-Тю, от дуринда. І , що ж тут у нас може людину з`їсти?
-Ага, а пам`ятаєш отой фільм, японський „Легенда про динозавра”, що ми весною в місті дивилися?
-Так то ж кіно, ще й фантастичне. Хто ж йому вірить?
-Не знаю, все може бути. Тут така глушина, що у війну фашисти ні одного партизана знайти не змогли.
-Ага, бо їх тут не водилося.
-Добре тобі насміхатися, а я знаєш, як перелякалася.
-Ну, добре. То розкажи звідки в повітрі узялася сокира, я ж на динозавра надіюся не схожий?
-Не схожий, але ти ж вже добре знаєш, що я підсліпувата. Метрів з десяток і починається туман. Отож, не стала гадати, а за сокиру й на вербу. Думаю, що роздивлюся зверху, що воно там таке, а вже потім буде видно, що далі робити. Тільки залізла й причаїлася, тут чую, що хтось дюралькою приплив, скрипнув пісок, звякнув цепок. А, потім бачу, що біля вогнища щось двоноге походило і до палатки лазило та все мовчки. От я й подумала, що ти б одразу мене кликати почав. Тому й звела сокиру. А далі сам знаєш. Чого ото мовчати було, налякати хотів?
-Та ні. Які ж ми з тобою дурні.
-Розкажи, що там з тобою було?
-А згасимо–но вогонь та пішли в палатку, там видніше буде...
Ото бач яка водевіль. А все скубент. Ну поїхав би на годинку раніше і все б було добре та лагідно.
Коротше, поїхали вже й ми. Досить мені того сушняку. Залізай, оно, на верхотуру та не впори, хоч тут, знов, яку дуру....
(Історії Малої Історії,2007)



Форма твору: Гумор
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 262
Опубліковано: 03.06.2009 12:01





© Copyright: Василь Триндюк



 
Рецензії


Василь Калита   [kalyta]   Додано 03.06.2009 в 13:10   Рецензія: позитивна

З дуру і без голови лишитися можна:) І такі в житті трапляються... А ще міф, розказаний з нашим колоритом, придає яскравості твору.





 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи