chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ВІНОК СОНЕТІВ

[Володимир ЯЩУК]  Версія для друку


Озеро бачу у снах

(Лідія Мокієвська /Вологодщина. "Мне снится озеро")

Вінок сонетів

Мадригал



Омана сну глибока і ясна, -

З небес мені сподіване послання,

Енергії незнаної струна

Роз"ятрить душу струмом трепетання.

Озветься стоголосо далина,

Багрянцем озера умиється світання,

А десь там - гай і дім мій вирина, -

Чудова мить осягнення за гранню

Утрачених язичницьких часів -

У цих місцях наш праотець ходив,

Собі вподобавши цю Білозерську землю.

Нуртують хвилі озера, мов дзвін,

А берег лунко стримує розгін.

Хай сон трива - я нурт його приємлю.


1.

Омана сну глибока і ясна,

Незримо виникаючи із ночі,

В той вічний край запрошує вона,

Де хвиля загадкове щось шепоче,

Де марево самотнього човна,

Що на каналі веслами плюскоче,

Де ранньої зірниці таїна

Передріка бентежне і уроче...

Шаленство сну в душі моїй вита -

Їй до снаги безумна висота

Від досвітку до пізнього смеркання.

За мить відступить темінь-темнота -

Хтось явиться і тихо прочита

З небес мені сподіване послання.



2.

З небес мені сподіване послання

Я тільки в сні зумію осягти,

Бо вдосвіта словес тих одіяння

Порозриває буря суєти.

Залишиться хіба що спогадання...

Настане день - і, щоб дійти мети,

Новим тривогам і новим ваганням

Дозволю я у серці прорости.

Ах, тільки б знати, скільки там ще віку

Терпітимуть поета-недоріку

Ця путь-дорога й рідна сторона.

Та розум наш влаштований безлико,

Чи вмістить нашу пісню смутку й крику

Енергії незнаної струна?



3.

Енергії незнаної струна

Віщує сон - і де його загадки,

І смисл який у видивах зрина -

Хто пояснити зможе,

мов лампадка,

До глибини, до сутності, до дна

Туман розсіявши і вищого порядку

Слова знайшовши, в чому новизна

Трудів моїх і в чому їх розгадка.

Все витлумачить, видно, не дано

В видіннях тих, немов німе кіно,

Та дивних букв містичне поєднання

Розбудить все, що вже давним-давно

В мені дрімало летаргійним сном, -

Роз"ятрить душу струмом трепетання.



4.

Роз"ятрить душу струмом трепетання,

Відкриє код нечитаних письмен -

І десь за гранню світообертання

Почую голоси я тих сирен,

Що їх, забувши про самовладання,

Сприймав плавець, вирівнюючи крен

Своєї шхуни. Та нові страждання

Мені звістує "Книга мельпомен".

І - вір не вір - немов на сполох птиця,

Злетить душа туди, де заіскриться

Зірок вервечка дзвінко-неземна.

І спалахне між них моя зірниця,

Моя розрада, втіха, таємниця,

Озветься стоголосо далина.





5.

Озветься стоголосо далина -

Прийдуть у сон і вулиця знайома,

І озеро, й щемливі імена,

Мов з аркушів забутого альбому.

Бульвару ген вказівка напрямна,

Що за тополями ховає втому.

Ось древній вал - історії луна...

Як легко тут, бо тут я знову вдома.

Мені звідсіль така видніє даль,

Що тонуть в ній і горе, і печаль,

В душі - непереборні поривання.

"Й нічого вже в минулому не жаль"...

Нехай пітьми розвіється вуаль -

Багрянцем озера умиється світання.



6.

Багрянцем озера умиється світання -

І ночі ніби зовсім не було.

А я - уся вагання, вся - благання:

А скільки літ, віків уже спливло

Мого напівдрімотного блукання?

І скільки рік в озера затекло,

І скільки доль, занесених в писання,

Зібрало їх вологе, тьмяне скло?

А час над нами напина вітрила.

На жаль, збагнуть здебільшого несила,

Коли підстереже нас мілина.

Тож ми умить, бодай нас лихо било,

Вже летимо, обпалюючи крила...

А десь там - гай і дім мій вирина.



7.

А десь там - гай і дім мій вирина...

Але сильніші бурі і знегоди,

І що крутіша дасться вишина,

Тим вниз стрімкіші стерегтимуть сходи.

І нас поглине час-трясовина.

Не вір: "не буде роду переводу".

Тож марновірність наша і смішна,

І жалюгідна, як прогноз погоди.

Про що звіщає видиво зі сну,

Що зникло, наче сутінь на стіну?

Над ним не владне жодне заклинання.

То як же долю я свою збагну,

Знання про це, співмірне знамену, -

Чудова мить осягнення за гранню.



8.

Чудова мить осягнення за гранню

Колишніх днів, уривків сновидінь,

Але навряд чи ти на запитання

Знайдеш не відповідь - бодай химерну тінь

Того, що долею звемо чи безталанням,

Того, що з заводей виводить на бистрінь,

Бо є таки жорстка межа пізнання -

І недосяжна в неї височінь.

Та доль ланцюг мільйони літ не рветься,

До ланки ланка з віку в вік кується,

А значить вірю я, що й поготів

В моєї долі, наче у фортеці,

Є свій секрет, послання, пломінець є

Утрачених язичницьких часів.



9,

Утрачених язичницьких часів

Не зберегли нам книги літописні,

Тому не знаю, хто в мені ожив,

Чий голос озивається у пісні.

Минали дні, такі, як сотні днів,

Минала доля, тиха і безвісна.

Вони жили серед густих лісів,

Ще збереглася стежка їх первісна.

Імен нема. Але красиві лиця

І смуток, що таїться у зіницях,

В іконах бачу, наче диво з див.

В нічних дощах і в спалахах зірниці

Виразно уявляю, то не сниться:

У цих лісах наш праотець ходив.





10.

У цих лісах наш праотець ходив,

Назвав озера, болота і ріки -

І тим про себе пам"ять заронив,

І не зітреться карб оцей довіку.

Бурхливий час в віночок доль заплів

І мій букетик квіту невеликий:

Це вже увічнено - тут з"єднання шляхів,

Які зближали світ багатоликий.

Ішли в північний і в південний бік,

Добро й любов розносячи навік.

Де шлях більш сутній, я й не відокремлю.

У фресках храму - той далекий вік,

Коли якийсь незнаний чоловік

Собі вподобав Білозерську землю.



11.

Собі вподобав Білозерську землю

Не він один. Бо тут така краса -

Тремка, мінорна, чиста, позаземна...

Які тут ранки і яка роса!

І як зірки зчудовано й недремно

Вдивляються в глибінь, а небеса

Дарують водам барву синьо-темну.

Тут неповторна сонячна яса

Над схилом валу досить ще високим,

А коло озера врочистішають кроки -

Сама минувшина сягає тих глибин.

...Та не заріс кущами рів широкий,

Сюди із хащ біжать струмків потоки,

Нуртують води озера, мов дзвін.



12.

Нуртують води озера, мов дзвін.

І є канал біля старої лави.

О, як багато пам"ятає він!

Смолою пахне втомлена заплава.

Ідуть віки - й взнаки дається тлін,

Тополі лиш незмінно величаві,

А також не швидкий до перемін

Наш древній вал, величний в ратній славі.

Йому над світом довго панувати,

Хоча ніщо не вічне, будуть втрати,

Адже життя ніхто не спинить плин.

А місто хай понад віки і дати

Стоїть над озером, де хвиля різкувата,

А берег лунко стримує розгін.



13.

А берег лунко стримує розгін,

Лиш бічевник наплив його ударів

Відбити може в"яззю мотузин, -

На рубежі своїм стоїть недаром.

І пам"ятає шурхотіння линв,

Коли по озеру йшли баржі із товаром,

І бурлаки - могутні як один -

Із злидарем ділилися "наваром".

Та непомітно сон свій біг спиня -

І я бреду вже майже навмання,

Аби за мить вернутися на землю.

Поглине нас химерна метушня -

Й поблякнуть радість і принади дня.

Хай сон трива - я нурт його приємлю.



14.

Хай сон трива - я нурт його приємлю.

Душе моя, ти вдома ще побудь -

Тут все таке бентежне і приємне,

А вдосвіта проляже інша путь.

Радію я відкрито, ніжно, щемно

Ударам хвиль - і осягаю суть

Летючих днів і крапель недаремних

На листі верб, як обважніла ртуть.

Вони для озера - нове життя й підмога,

А плескіт хвиль - про них немовби спогад,

Який повторить ранішня луна.

А я забуду знову всі тривоги -

Й полину у незвідані дороги -

Омана сну глибока і ясна.




Оригінал за адресою:
http://stihi.rnls.ru/2005/03/12-1335



Рубрика твору: Тверді форми
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 340
Опубліковано: 22.06.2009 22:25





© Copyright: Володимир ЯЩУК



 
Рецензії


Євген Гудима   [hudyma]   Додано 07.08.2009 в 20:30   Рецензія: позитивна

Архіскладна робота виконана. Тільки чому б не своє написати? Нащо чуже облагороджувати?





 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи