http://www.chitalnya.ru/

Додаток № 777

Додаток № 777
Костик картав себе іноді коли в нього був дуже добрий настрій…
– Ти – ліліпут. Ліліпут, що вдає себе велетнем і обман видає цим для всіх в тому числі і себе самого достеменно кривдить маною. Навіть не ліліпут звичайнісінький звичний… надмірно вдаючи себе велетнем. Гірше ще набагато.
Карлик – ліліпут серед ліліпутів. Тому для них, для ліліпутів, сам вже став малим. Ну такий занадто малий – замалий доволі. Достатності цієї для обмалі так забагато. Менше нікуди зовсім. Ні не інакшістю ліліпутливість твоя видає. А тобою ж самим, який є ти справжній не вдаваний. Ти – ліліпут. Бо ти є ліліпутик карликовий. Маленький, якийсь нікчемний занадто і жалюгідно невиразний. Тільки й твого в тобі що оце вдавання себе велетенським. Велетнем доволі не властивим вщент. І потому край. І все. Ось тобі. Щоб знав ти і іншим докорів не закидав даремних вважаннями своїми нестелепними. Натщесерце завжди спонука тобі для наповнення скаргами самому собі як ліліпуту. Вихолощуєшся цим достатньою неабияк втихомирено опісля. Назву таку нову дав чомусь наприкінці картання всього: “Карлик-ліліпутик що вважає себе кремезним величезним велетнем, бо не знав”. Щоб не звеселитися впродовж плекання якихось надій потойбічних чи справджених в сьогоденні. Відаєш ваду свою напоказ аби тільки думка побутувала заангажована від жалю до тебе. Приховуєш свій невідомий загалу мичкуватий і на друзки дрібні розділений корінь належності. Розкришена твоя воля тому вдаєшся до кремезності величезної велетня неіснуючого. Тонізуєшся від всього до всього. Якби стрижневий мав кореневище, то по-іншому все б. По-інакшому. А так карлик-ліліпут, який вважає себе… бо не знає. Опісля такого штурму погожий гарний настрій вщухав. Наміряно так чинив, щоб узнавати більше не досить приємного собі, бо хороше все, на його думку фіксує і не дає прогресу подальшого.


Автор: Сергій Мисько
Форма твору: Мемуари
Опубліковано: 27.10.2008 16:25