chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Maybe

[ТАЙМ]  Версія для друку


Сьогодні ніч мине і будем тільки ми самі,
А завтра пройде день,лиш день на самоті.
Але я...Це жах,це просто біль в пітьмі,
Що ранить,що вбиває у журбі.
Що страх,що смерть є без брехні?
Це смішно,хоча й не зовсім,ні,
Безглуздя крик пронизливий вночі
І сльози у очах,а очі всі сумні
Благають,плачуть,вередують,
Або ж сміються,дивляться,сумують.
Проблем програма без кінця
Безмежний цикл Землі і сприйняття,
І тільки клей або ж засушена трава
Покаже світ,якого тут давно нема,
Проте убє,заріже,закопає
І будеш ти,якого теж уже немає...

Божевільний світ давно пропав,про нього вже забули
І ми усі,як усе це було тоді відчули.
Програли мрії,втратили життя,
Душі свої перетворили на сміття.
Вогонь погас,вода згасити незуміла,
Вона не встигла,хоч мала і хотіла.
Безглуздо жити без віри у майбутнє,
Без мрії зробити,хоча би щось у світі путнє,
Але життя,як є,і бути іншимвоно уже не зможе,
Хіба ,як хтось чогось понад усе захоче.
Нема заряду,нема натхнення на життя
І,ніби справжні,але несправжні у тобі почуття...
Я сам творю цей світ,себе,свій гріх,своє буття
Та варто чи,чи варте це ненародженого дитя?

Чому не люблять жучків і змій,брудних створінь?
Вони ж чистіші,принаймні,а чистий лише біль
Душі твоєї,нездійснених творінь,
Якщо хотіти,зможеш іти до мрій.
Банально,гарно і,знов-таки,безглуздо,
Заглянь у серце,правда у ньому пусто?
Чи вартий ти,а чи вартий світ отого,
Що він дає,що ти даєш стати кращим змогу?
Але ж ніхто не піде,втикнути носом маєш у дорогу,
Усе зробити сам або ж подати допомогу,
Якої не хочуть,не потрібна вона нікому
І тільки ніч зуміє підкупити втому.
Ти сам,сама,як і було тоді,
Коли хмари затуляли сяйво уночі.
Ти там,я тут,себе,тебе не знаємо,не чуємо самі,
Бо і я один,шукаємо десь правди у брехні...

Ніхто нікому вже не скаже,
Ніхто ніколи не вгадає,
Бажання мріяти не знаю чи пропаде,
Цікаво,чи хтось добро якесь у серці приховає.
Але життя промчиться,Не помітиш,як і посвітає,
Проте чи станеш ти,чи скажеш,що,хоч хтось тебе таки впізнає?
Ти сам,я сам,як і усі,
Головне,не піддайся,не піддавайся ти брехні!
А час іде і ми йдемо разом із ним,
Блукаєм,дивимось,де дим,
Бо там вогонь життя горить,палає
І мрія там на нас,напевно,все ж таки чекає...
Гроза і дощ ,асфальт накрився у дощі,
Шукає ковдру,хоча би для душі,
А ми творці його-мінімум,на шо ми спромоглися,
Однак вважаєм,що це максимум усього того,на шо нам дні ці відвелися...

Куріння дим вбиває,манить нас,
Туди,де пекло,де псевдо-рай для нас.
А ми ідем,хоч чуєм крики страху і страждань...
Байдужість у таблетках,невже це рай?
Вязниця,наглість,дурість,смерть страшна
Знову чекаєм.коли виросте трава,
Краси нема,бажань нема,
Невже це все,що дала нам Земля?
Земля,весна,а що ми дали їй?
Хіба забрали,вбили,кожен бив,як міг.
І не тікали,ніхто не боявся,не намагався,просто ліг,
І не сказав:"Я гріх! Я,просто,гріх!"
Час летів,минали дні,роки,століття,
Вмирали люди,дичіли покоління,
Ставали нові і падали...Свіча одна горіла,
Про ту сльозу,що згоріти не зуміла...

ПРИСПІВ:
Що вгорі,внизу-нікого не хвилює,
Лише,що справа,зліва кожний по-секрету чує
І віритьабо не вірить,робить або не хоче,
Але приховану злість не видати може зможе



Рубрика твору: Лірика міська
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 308
Опубліковано: 12.09.2009 18:18



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи