chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Сльози вампіра

[ТАЙМ]  Версія для друку


Чи правда,що вампіри мусять жити вічно,
Не можуть вільні бути і появлятися публічно?
Чи правда,що не відчувають нічого взагалі,
Але ж щось їх манить і кличе впереді.

Чому ж тоді кохають,чому сумують часто,
Чому вони страждають,як не побачать знов кохану?
Чому ж квітки чудові так часто дарять дамі,
Якщо ж не відчувають прекрасного у своїй драмі?

Я чув,що кажуть люди,вони не знають зовсім,
Хоч вбивця я,хоч злодій,хоч і жадаю крові,
Проте не чув ні разу"Одружуйся"зі мною,
Хоч я і кохаю,все ж не склонюся,не прославлю долю.

Що нещасливе тут кохання,кохаю,мене не люблять,
В самотності я десь поплачу,хай інші не осудять.
Страждати вічно мушу,такий у нас є звичай
Або ж життя відавши за кохану,поринувши у відчай...

Війна із вовкулаками і вбивцями вампірів,
Не усі із нас погані,хоча й подібні на монстрів,звірів...
Стражаднь багато провокує; Самотність-рідна,дуже рідна...
І я сиджу на сходах і покинута будівля.

Позаду мене замок,колись жили царі тут,
Тепер темне провалля,холодний вітер,бруд.
Не можу я поспати,нема для мене справи,
І знов з кінця початок нової мелодрами.

Так,я кохаю,кохаю дуже-дуже,
Нема куди від того дітись,воно так серце грузить.
Я знаю,ти не любиш,тому я просто піду,
Не кажучи ні слова у цю сумну будівлю...



Рубрика твору: Вірші, що не увійшли до рубрик
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 346
Опубліковано: 12.09.2009 18:30



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи