chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Мамо, гав!

[Василь Триндюк]  Версія для друку


-Ну, що ще по п`ять крапель?
-А, будьмо!
-Заїдайте щиро, хлопці. Закусі сьогодні, мов гуталіну на гуталіновій фабриці.
-І нафталіну на нафталіновій.
-Отож. Їж, Мишка сало та не стіпісняйся , бери побільше, щоб на всю морду вистачало, бо такого продукту з першого разу ніц не розкуштуєш.
-Ну, то ще по одній. Поєхалі.
-Поєхалі!
-Я ж сказав тільки „поєхалі”, а про махання рукою нічого не було. От, Хведька, зараза ти, млин перехмелений. Ну це ж треба, га? Мов той підступний собацюра на низькім ходу, що із переможним гавом з-попід воріт за холошу нових штанів цопнув. Так і ти лівим дрочельом у обличчачко моє заїхав зненацька...
Що, вибач? Щось, не дуже добре пішло? Так тоді на полігоні пити треба. Щоб нікому не навредить...
Та, що на тебе дутися? Ти ж завжди було дурне, мов прокисле каберне...
О, я тут історію одну згадав.
-Про собацюру?
-І про неї і про тещу, і про ліки чудодійні. Та, ти, Хведько, все одно не підлещуйся. Краще, от, у момент прийняття нектару з пристойними людьми міцно прив`зуй дротом ліву руку до корпусу. І подалі від матні. Бо ще хазяйство зопалу відірвеш. А нам тоді перед твоєю половиною відповідати за псування муляжу.
-Неправда, ще працює.
-Ну то й добре, бережи себе кругом.
Та щось затриндівся я тут про різний непотріб, а історія, он, чекає. Коротше слухайте.
Армійський товариш мій, Санька Ступак, як вийшов на дємбєль, повернувся робити на свій завод зуборізчиком. І пішов у прийми до удовиці Катьки Рибчиці, що жила з своєю мамою та пацаням від першого шлюбу. А, хата їх стояла якраз через площу від прохідної саньчиного заводу. Отож, на обід він й бігав додому. Домашнього попоїсти та Катьці під халат залізти. І все оте за годину встигав, моторний був, мов той віник на реактивній тязі.
А з халатами тими одного разу така чудасія вийшла. Ще на початку їх з Катькою Рибчицею життя сімейного...
Забігає, ото Санька на обід та до ванної руки змити. Відчиняє двері, а там, одягнена у свій халат його Катька в позі з української Кама-сутри „жінка, яка щось пере у ванній” і, підступно, якраз задом точно до дверей. Ну, Ступачок і не розгубився...
Потім казав, що ледь не застромив, доки зрозумів, що то тещина платформа. Вона у той день перший раз нового халата одягла. А він з точно такого матеріалу, як і катьчин. А Катька ж, саме тоді до сусідки за чимось до столу вискочила.
Прожогом й без обіду дременув бідний мужик назад на завод. Навіть штани, як слід не застебнув. Увесь остаток зміни ломив голову, де б у Сірка очі позичити, щоб додому прийти. На кінець робочого дня так перевантажив мізки, що вперше надерся з хлопцями із бригади, мов та зюзя узюзяна. Та ще й так, що додому самому йти не довелося: ті ж хлопці й організували доставку овоча на дом.
Ранком прокинувся, як всі ще спали. Помився-поголився, розігрів і з`їв сніданок, що, як завжди готувався звечора та й рвонув на завод.
На другий день, не дивлячись на похміллячко, на душі та серці вже було значно легше. Вирішив Санька: ну вижене так вижене. А що тут зробиш? Коротше після роботи випив для хоробрості пару гранчаків самогону на список, що тут же на заводі кладовщиця гнала і майже тверезий пішов додому.
А там все, як і раніше. Теща промовчала. Ну і я теж рота на цю тему не розтулю, - подумав Ступачок. Ну, а Матрьона Карпівна, того халату вже більше у житті не одягала.
Так і жили вони далі. Санька - мужик роботящий. Діло у його руках аж горить. Він і у стройбаті в передовиках ходив. То й на заводі на Дошку Пошани швиденько ускочив. Грошей отримував багато ще й брав халтурки. Все б, здавалося йшло добре, але у Ступачка при виді тещі починалися приступи совісті змішаної із відразою. Та іноді такі гострі, що Санька почав їх заливати оковитою. І дедалі частіше...
А на обід, так само бігав додому. І от, одного разу, коли Катька саме лежала з виразкою шлунка у лікарні, зайшов пообідати, але вдався цей захід якось тихенько. І чує, балакають у хаті теща з сусідкою:
Оце, Сидорівна, зять мій, хоч і передовик, але ханига ханигою. П`є по-п`янськи, мов сволота з болота і нічого з цим зробити не можемо.
-Та не переймайтеся Карпівно. Є один засіб допомогти Вашій біді.
-Перевірений? Бо, вибачте, я вже якось спробувала, теж Ви порадили для схуднення, то ледь лікарі запечатали, бо вже всі думали, що холера.
-Та, ні. Цей добре перевірений і зовсім нешкідливий. Його Цициха своєму Петрові трохи подавала і він пити кинув.
-То що, це Ви їй порадили?
-А хто ж ще? Звичайно я. Добре серце маю й людям допомагаю.
-Ну, то диктуйте, я запишу.
-Та можете й не писати, все дуже просто. Треба чекушку магазинської горілки настоювати два тижня на хвості здохлого собаки. І далеко шукати не треба: в мене саме Бобик від старості здох. Хоч і жалко мені його, але на добру справу дорогий серцю прах пожертвую.
-Ригати не буде?
-Хто, собака?
-Та ні, наш Ступак.
-Заспокойтеся, він навіть нічого не помітить. Вип`є і все. А потім буде у нього стійка відраза до хмільного.
-Добре, та я всеодно записала провсяквипадок. Дуже Вам дякую, Сидорівно.
-Потім, як допоможе дякувати будете.
Тут Санька вирішив, що почув вже достатньо і грюкнув дверима та сказав:
От окупанти й удома. Здрасьті, хто не заховавсті. Сало, яйця, масло, шпек, шнапс в комендатуру!
-Здрасьтє. Все готово, синку, змий руки та йди до столу.
-О, то й Ви тут Спидорівна?
-Здрастє.
-Здрастє.
Поїв ото він і побіг на роботу. А сам вирішив ту настойку відшукати та, як вже теща собачого хвоста звідти вийме, підмінити.
Яка ж тільки зараза ця мама два... Мало того, що так осквернила мене, що як гляну на неї, то аж у саме серце нагло коти серуть. Ледве ригом не ригаю, як мацаци ті згадаю. Ще й взагалі притруїти мене цією паскудною гидотою хоче, - думав роздратований Ступачок. Ну, тепер тримайся міцніш, мама друга - теща люба, - такими словами закріпив він вольове рішення.
Здавалося б два тижня і немалий строк, але насилу знайшов Санька тещину криївку з настойкою імені Крайньої із-заду плоті Цуцмана Бобика. Гидлива, але винахідлива матінка таку паскудятину не наважилася до хати внести, а тому обмотала старими гамашами й розмістила в нужнику за відром з замурзаними газетами. От, гадюка, - подумав Санька, ще й рецепт порушила. Це ж воно тепер ще й випарів замурзі піднабралося. Я ж такої міцноти явно не потягну.
Запакував, як слід назад та й розмістив, де було і почав дожидатися виїмки хвоста. Зметикував Ступачок, що частування його цілющою собарілочкою припадає на недільний обід. Тому в суботу ще раз проінспектував тещину собаклабораторію і таки підмінив чекушку на таку саму зі звичайною горілкою. А чудодійну мікстуру спільного спидорокарпівського виробництва закинув у висохлий ще до війни вуличний колодязь.
От і дочекалася Матрьона Карпівна недільного обіду. Напарили, нажарили. Накрили стола. Сіли всією сім`єю і тільки – но зібралися глушити солітьорів, аж тут Карпівна й каже, так солоденько:
Як же це наш хазяїн у неділю та й без чарочки буде? Не годиться. Перепрошую, зачекайте хвилинку.
І прожогом метнулася, мов видра молода кудись із хати.
-То вона у лабораторію понеслася, докторша, мать її за ногу, - здогадався Санька.
Тут теща повернулася і ставить на стіл таку знайому Ступачку чекушечку. Налила у гранчак і каже:
-Пригощайся, сину.
-Та, щось не хочеться.
-Та, як же це у недільний обід та й не випити трішечеки, ну, тільки для апетиту?
-Ну, добре, якщо Ви так просите, мамо, - сказав і додав:
Будемо здорові! – та й залпом осушив стакан.
Та, ще коли віднімав його порожнім від рота, почав Санька спостереження за поведінкою тещі. Матрьона ж, Карпівна, посилено робила вигляд, що все нормально, задля чого несамовито чухала власний поперек, що начебто саме засвербів. А сама тим часом з періодичністю у півсекунди пострілювала допитливим поглядом у зятя.
-Ну, а тепер тримайся Дзужопе Буль-з-задо , - подумав Ступачок і у ту ж мить, коли порожній гранчак у руці торкнувся скатертини, поякнайдалі вибалушив на тещу очі й щосили замість чимось загризти загорлав:
ГАВ!
Старанно зачухана в області попереку і зі стабільно пульсуючими очима Матрьона Карпівна ракетою підскочила угору до стелі і тут же, як цунамі на бухту опала на стілець, а далі із ним, мов та підвода із дровами, що стояла на підкладених цеглинах замість вкрадених коліс, загриміла всіма принадами та й на дерев`яну підлогу.
Що не робили, а спробували все відоме, окрім скіпідару на одне місце, та до тями привести зомлілу тещу у домашніх умовах так і не змогли. Отож, визвали швидку, яка на ношах й забрала непритомну Карпівну. Але у лікарні теща швидко оклигала, мов і не літала в парі з меблею для сидіння. А, на другий день вся похмура повернулася додому й мовчить, мов контужений аж до німоти із зафарбованою хною сивиною сич.
Катька довго допитувалася у чому ж справа та Ступачок аніпари з уст. Навіть не балакала з ним цілий вечір. Ледве не здохла молодиця від задухи, бо її язик без використання по основному призначенню аж на всі гланди розпух. Але Санька був невблаганний. Карпівна про це шоу теж відмовчалася. Так і проїхали, поступово й забулося.
Та після тієї водевілі вид тещі вже не викликав у Ступачка ніяких особливих емоцій. Звичайно, окрім традиційної любові сина два до мами того ж номеру.
Давно вже його не бачив. Мабуть років зо сім. Як він там? Нічого, буду в області, обов`язково заїду. Армійських корешів не забувають.
-От вам і про горілку, собаку та тещу – наливаяку.
Дивись ото, Хведько, та й усім нам варто на те зважати, з чиїх рук по життю випивати...
(Історії Малої Історії, 2007)



Форма твору: Гумор
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 265
Опубліковано: 14.11.2009 14:01





© Copyright: Василь Триндюк



 
Рецензії


Василь Калита   [kalyta]   Додано 15.11.2009 в 21:46   Рецензія: позитивна

Майже точно така історія мала місце бути насправді. Правда, закінчилась вона настільки щасливо, але факт залишається фактом, з нашими у винахідливості ще позмагатися треба! Як завжди, блискучий гумор і легкий стиль!





 
Василь Триндюк   Додано 16.11.2009 в 15:27

Дякую, пане Василю за слово добре. Історіка з життя. Ледь трішки-трішки перебрехав.
З повагою, Юрій.



 
Василь Калита   Додано 16.11.2009 в 22:43

Будь ласка! От і я про це, що й мені таку розповідали про особливості лікування за допомогою друзів людини.
Але видно зразу, що у всіх ваших творах більшість взята з життя. Так читається набагато краще!



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи