chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Дві краплі крові... (розділ 1)

[ТАЙМ]  Версія для друку


Сни

Ніч,наче щойно поглинула місто .Нічні крапельки темряви прокрадалися у кожен куточок кімнати,напевне через відчинене вікно,яким колихав вітер,ледь-ледь,постукуючи рамою по
підвіконні,а потім залітав у кімнату,куйовдив пасмочки волосся дівчинці,яка тихенько спала у своєму мякому ліжечку,тікав від неї,а потім знов повертався,щоб погратись…Дівчинці було не менше пяти років.Вона була єдиною живою істотою у цій кімнаті,не враховуючи кошенятка,яке тихенько спало біля ліжечка,муркочуче про щось своє,прємне,яке не стосувалось людей,яких і так не було у даий час на вулиці,і кількох мякеньких пухнастих ведмедиків…
Несподівано дівчинка здригнулась,розплющила очі і від жаху у неї пробігли мурашки по шкірі.Прямо перед нею,за два метри,на підвіконню в хижацькій позі стояла чоловіча постать людини.Дівчина ледь помітно сіла,натягнувши ковдру до очей.Постать обернулась,глянула якимось дивним червоним поглядом і вистрибнула у вікно.Дівчинка від страху не могла поворохнутися:»Це ж девятий поверх,хтось забрався,а потім стрибнув з девятого поверху…Як? Хто це міг бути? Що це за моторошний погляд? Червоні очі?» Дівчина глянула на свого сусіда-кошеня спало,як і раніше,змін у кімнаті,наче не було взагалі.Дівчина,не сказавши нікому нічого знову заснула…
-Оленко,вставай!
Дуже швидко все летіло перед очима…Дівчина здригнулась:»Де це я?» Ще мить і вона зрозуміла-вона на парі,просто випадково заснула.»Ця нудна філософія… І що це за сон?» Без питань ця дівчинка-це вона у дитинстві але,що це за постать? Вона ніколи її не бачила.І чому цей сон сниться їїй кожного разу,коли вона засинає….Чому?
Поміж дерев осіннім холодним вечором прокрадався різкий пронизливий вітер,білі кінцівки на ледь пожовклих іще зелених листочках віддавали якоюсь свіжою,не зовсім легкою оточуваністю…Темрява накривала усе і скрізь…Ліс,неначе потонув у цій бездонній,самотній й моторошній тишині.Тут дуже давно не було ні звірів,ні птахів,тим паче людей…Лише дерева..Понурі старі дерева були єдиними,хто тут дихав,єдиній у цій околиці,радіусом,щонаймеше,десять кілометрів…
Аж раптом тишу порушив якийсь дивний,незвичний у цій місцевості гуркіт. Вечірню атмосферу мороку розірвало полумя світла фар автомобіля,який щойно виїхав з-за не дуже густих дерев.Автомобіль мчав на великій швидкості і зупинився…
-Оленко,не спіть!
Дівчина знову здригнулась.Це був перший її сон не про дівчинку…Що ж це з нею таке?
-Прошу встати! – Посеред аудиторії заходився професор…
Дівчина підвелася…
Раптово все огорнула темрява,два вогні попереду,якісь камені,ланцюги,черепи і вона,вона босими ногами іде по цих кістках,повз стіни з павутиною кудись вперед.Вовки? Вовки?! З обох боків від неї сиділи вовки…Багато,але по одному,наче їх хтось приручив і отак вистроїв…Але ж вони то дикі…Оленка йшла повз них,ішла кудись вперед,ішла на світло…Але світло,швидше не біле і чисте,а якесь темне і похмуре… Це був трон на якому сиділа ця сама постать,яка появлялася їй у снах,та сама постать,яка приходила до неї,коли вона була іще дитиною…Але її було видно чіткіше,можна було роздивитися риси обличчя…Але краще б вона їх не бачила.Така моторошна суха обвисла шкіра і ці очі…Очі,які не давали їй спокою стільки часу…Біля трону стояли два хлопці у масках,які теж наводили жах…На стінах були прикріплені смолоскипи,які дуже ячкраво палали і давали якесь таке жовто-оранжеве сяйво,на яке і йшла дівчина…Дівчина зупинилась.Далі йти було нікуди.Лише пара дверей та й страх змусив її зупинитись.Раптом постать стала з трону і впала перед нею на коліна,охоронці теж схилились…
-Що таке? Я нічого не розумію… - Збентежено мовила Оленка…
Моторошну тишу,яка лише,наче граючись,відлунювала Оленчині слова перервало голосне гарчання… Дівчина,навіть,здригнутись не встигла…Гострий різкий біль у шиї,скрегіт зубів і дуже яскрава блискавка перед очима…
Дівчина прокинулась на ліжку…Ні,не вдома.Вона тут ніколи не була,хоча все таке знайоме…Оленка озирнулась по кімнаті,у палаті крім неї лежав ще один хлопець.За ковдрою і великою подушкою,яку очевидно,принесли з дому,його не було видно… Біля неї сидів лікар:
-Тобі стало погано на парі і тобі викликали швидку.
-Погано? – Оленка,намагалася згадати,що з нею сталося,-Що зі мною?
-Нічого серйозного.Просто перевтома.Тобі ще прийдеться трошки полежати і можеш йти додому… -Лікар якось не зовсім щиро усміхнувся,як здалося дівчині обернувся і зачинив за собою двері.Оленка торкнулася шиї,на руці була кров…Дівчина охолола…Звідки вона взялася? Від перевтоми рани на шиї не робляться…Та й і не могла вона жити у сні…Вона в це не вірила,хоча і цікавилась усім містичним…
-Лікарю!
-Не можна кричати в лікарні.-Відчинились двері,-Що трапилось?
-Звідки у мене рана на шиї?
-Яка рана?-Лікар присів біля дівчини.-Нема ніякої рани на шиї…
Дівчина взяла дзеркало і глянула ,рани на шиї справді не було…
-Я не розумію…-Дівчина намацувала пальцями шию…
-Краще поспи.Ти втомлена і у тебе не легкий стан-промовив лікар.-Видужуй швидше-Він вийшов.Кроки ще лунали по коридору…Оленка занурювалась у сон…
Вона бігла по лісі…Була темна ніч,але вона все бачила,Навіть дуже добре…Вона,наче не була собою…Якась надприродна зла сила гнала її вперед…
-Куди я біжу-думала вона.Дівчина силою думки сробувала опиратись…Але нічого…Вона чула запах крові,вона бігла туди…Вона хотіла помститись…Але за що? Кому? Чому? Цього дівчина не знала…
-Привіт! –Двері зі скреготом розчинились.Перед нею з придурковатою посмішкою стояв її одногрупник…
-Можна тихіше? –Зробила зауваження медсестра,яка заглянула у прочинені двері,які такі і не зачинив хлопець,що мусила зробити вона…
-Добре,ми вибачаємось,-байдуже кинув Андрій-так звали хлопця,-Ми всієюгрупою прийшли тебе провідати,але у палату пустили лише мене і Олега.
Оленка піднялась і сіла на ліжку.Олег був скромним тихим хлопцем,якого ніхо в групі,здається,не помічав… Можливо він і був симпатичним ,але ніколи не починав розмови,нікого не розважав,принаймні на території університету…Тому усім було байдуже чи він є,чи його тепер нема.І тепер перед нею стояли ці два хлопці…Чому ж вони пішли,а не її найкраща подруга Олеся? Чи,хоч хтось нормальний,з ким можна поговорити,порадитись,розказати проблему,хто її заспокоїть?
-Ти коли виздоровієш?! –Андрій якось дуже голосно говорив-А,я приніс квіти,тобто ми принесли! Видужуй!- Хлопець тицьнув їй квіти. Ти як?
-Що? – Незрозоміла дівчина…
-Як поживаєш?
-Я? – Наче не розуміючи,здивувалася Оленка,що за безглузді питання? Наче не видно…Чому б тоді вона зараз тут лежала? Так хотіла щось гостре відповісти у відповідь,але просто сказала: « Та так нічого…» Навіть змогла посміхнутися…
-Я тоже! Ну то ми підем…Ходи!- Штурхнув Олега Андрій…-Ми завтра знову прийдем…Але вже без квітів.Не щодня ж приносити.
Хлопець гигикнув,штурхнув Олега: «Ходи!» і хлопці вийшли з кімнати… Ні,вона ще одного такого візиту не витримає…Здавалось,боліла голова…
-А тобі солодке можна їсти?! –Андрій прочинив двері…
-Не знаю,спитай лікаря,-дівчина вже починала нервуватись…
-Добре-Андрій грюкнув дверима.
-Це твої друзі?-хлопець на сусідньому ліжку уже прокинувся.
-Та ні,просто одногрупники..-Оленка лягла на подушку…Регіт на коридорі,очевидно ким спричинений,не зупинявся.
-Люблять тебе напевно…
-Ага,дуже…-Саркастично відповіла дівчина…
Ти знаєш,що таке любов?
Оленка повернулась до співрозмовника.Простий темноволосий хлопець,наче не відрізнявся нічим від інших і не викликав у неї якихось надзвичайних почуттів.
-Наче знаю…-усміхнулась Оленка,-А що?
-Ти знаєш,що любов і кохання різні речі.Що справжнє кохання народжується з любові,а те,що здається коханням-це лише пристрасть?Знаєш,що вона сильніша за кохання,але забувається,а кохання може забутися,але згадується з сильнішою при черговій зустрічі?
-Цікаво…Звідки ти це все береш?-Дівчина вдавала зацікавлення,хоча їй це вже набридло,чомусь дратувало це,хоча вона і вважала себе романтичною…
-От ,коли хтось намагається комусь сподобатись,-продовжував хлопець-він лише дратує цю людину,а коли байдуже,то навпаки,зацікавлює…
-Чому ти це мені говориш?
Хлопець підвівся на ліжку:
-А хіба тобі нецікаво? Чи краще розмовляти,чому і через що сюди хто попав?
-Не знаю,-усміхнулася дівчина,-Ну так заведено…
Хлопець підійшов до дівчини:
-Як тебе звати?
-Олена,а тебе?
-Дай,будь ласка,руку…
-Навіщо?-Здивовано глянула на хлопця.
Хлопець нахилився над нею…Несподівано дівчина зірвалась і впялася зубами в шию хлопцеві…



Форма твору: Містика
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 409
Опубліковано: 25.11.2009 15:13



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи