chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

РУБАЇ (ЗА МОТИВАМИ ХАЙЯМА)

[Володимир ЯЩУК]  Версія для друку


***

Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
В очах пізнання є зіниця – ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.

***

Тримає землю Бик споконвіків,
А угорі Тілець всевладно сів.
Поглянь очима розуму – й побач:
Між цих биків пасеться гурт ослів.

***

На долю – мачуху лиху – не нарікай,
А краще в келиху вина втопи відчай,
Хай виноградна сила нас втішає
Й напій струмує, як весни ручай.

***

Усе минеться – і чудес не жди,
Наш дух полишить тіло назавжди,
А прах із глиною згодиться гончарю –
Й наллють у глечики нові меди.

***

Багато друзів гуртувать не смій,
Їх лестощі – отруйливий напій.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився – а він же ворог твій.

***

З усіх, хто вирушив в останню путь,
Нікого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.

***

Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
Ніж лакуза із блазнем навперебій.
Краще гризти маслак, ніж впиватись вином
За столом, де панує владар-багатій.

***

Життя минуло – гріш йому ціна,
Знікчемнів подих – і самотина
Питає за відступництво й гріхи,
За все ганебне: „В тім твоя вина?”

***

То доля пестить – я немов емір,
То нидію, обшарпаний, як звір.
Радій намарне чи спивай журбу,
Та долі не ставай наперекір.

***

Печалі квіт у серці не плекай,
Натомість насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням підкорись,
Бо вже твій день іде за небокрай.

***

Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували міст,
Однак і вам несила вийти з ночі
Тих злих казок, яких збагнули зміст.

***

Пощо страждання, сумніви і гнів?
Щоб назбирати золота-скарбів?
Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.

***

Коли, коханням створений на світ,
Отримав я любові первоцвіт,
То вирішив плекати думи серця –
Й пізнав я духу трепетний політ.

***

У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим і святим,
Тобі воздасться слава й похвала.

***

Скінчилась книга юності. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.

***

Твою ніколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надії,
Бо в милосерді я твоїм живу.

***

Бажань своїх осилить не зумів,
Страждав од вчинків, од порожніх слів.
І навіть, може, ти мені пробачиш,
Та соромно за все, що я чинив.

***

Щоб ми високі здужали щаблі,
До знань нас прилучали вчителі.
Але кінець цій повісті один:
Прийшли з імли й розтанемо в імлі.

***

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.

***

Живи сто літ чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
Геть-чисто всім складуть одну ціну.

***

Не знічуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетліє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
І на душі не заклякає страх.

***

Обачним бувши, навіть од забав
Очікуй підступів і зла не без підстав...
Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.

***

Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
І все, що мовив і почув, - ніщо.
І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.

***

І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.

***

Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх,
А до судного дня, як колись він настане,
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.

***

Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
Тож дарма од гріха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумління гнітиш до розпуки.
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?

***

Біля замку, який підпирав небозвід
І колись владарів возвеличував рід,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"

***

Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
Благочин на показ - це природа пихи.
І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.

***

Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
Чи вслід хтось скаже слово похвали?
О, як багато люду спопеліло,
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.

***

Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
У тенета ще більших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся,
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"

***

Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
А в тіні - підозрілий, немов душогуб.
Хто б не був, тобі краще нікого не знати -
І пізнати себе не давай навідруб.

***

Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.

***

Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
Хоч нікуди не йди і сиди взаперті.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?

***

Слава зробить із тебе пихате цабе,
А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе,
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.

***

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
І з безвиході вихід вказав в далині,
У пророцьких писаннях ім'я моє витер
І змінив своїм таїнством долю мені.

***

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж зміняв благочестя на луду й обман
І під цим небозводом величним та світлим
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.

***

Веселись, бо не видно стражданням кінця.
Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця?
Ті цеглини, що виліплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.

***

Не тремти в павутинні невдач і знегод,
А нектари спивай із квіток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.

***

Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє призабули кругом.
Нігті схожими стали на справжні копита,
А сідниці твої ознаймились хвостом.

***

Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі,
Нас, мов бульки вина, із барила життя
Виночерпій предвічний забрав тисячі.

***

Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак.
Я - це я. І базікайте, що вам завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воістину так.

***

Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
Так принадами раю нас ваблять давно.
Тож зі мною всякчас і кохана, і келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.

***

Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
Стати схожим на них постарайся без слів.
Адже, хто не осел, того ці недотепи
Звинуватять у тому, що чинить підрив.

***

Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.

***

Годі ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у багно,
Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.

***

Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
І закохані з нею вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.

***

З обертання гончарного круга часів
Щось збагнув тільки той, хто ученість посів,
Або п'яний, що звичний до обертів світу,
Заверткого як для нетверезих голів.

***

Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце моє!
І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!

***

За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що мені всі? Ти - кохана і друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.

***

Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас - всевишній живе і живе сатана,
Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!

***

Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.

***

П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче від досвітку і дотемна.
Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.

***

Всі держави скоривши, великі й малі,
Всі народи знеславивши у кабалі,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твій набуток дрібний: три аршини землі.

***

Вчений муж, що мудріший самого мулли,
За обман заслуговує тільки хули.
Той же, слово у кого міцніше скали,
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.

***

Весь оцей небозвід видається мені
Мов великий ліхтар із вогнем в вишині,
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена,
Ми - немовби танцюючі тіні смішні.

***

Крайка синіх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцімто чаша вина.
Кружеляє по колу, вділяючи віку,
І тебе не мине, не забуде вона.



Рубрика твору: Лірика філософська
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 397
Опубліковано: 02.01.2010 13:31





© Copyright: Володимир ЯЩУК



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи