chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

// Рік //

[Іван Лузан]  Версія для друку


Він плаче осіннім листопадом
во ім"я своєї старості.
Готує заповіт і останній вибух,
коли листя вже зотліло.

Потім він сивіє снігом
і готується до скорої смерті,
плаче інієм на деревах -
то його замерзлі сльози.

І ось він, вибухнувши бурею,
відходить у вічність
щоб через секунду з радісним криком
запліднитись знову від першої секунди доби.

Потім навесні у природи відходять води -
потужними повенями заливають простори.
За мить бруньками загораються дерева -
як незапаленими свічками...

Красень Літо. Він живе в своє задоволення.
Гарячими долонями тре атмосферу,
і інколи спека зводить з розуму.
А далі - знову жовта старість...

Я не пам"ятаю його першої молодості,
але пам"ятаю як він вперше для мене плакав.



Рубрика твору: Білий і вольний вірш
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 195
Опубліковано: 15.02.2010 00:27





© Copyright: Іван Лузан



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи