chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Пам'яті батька

[Катруся Степанка]  Версія для друку


Як важко, тоскно на душі,
а серце важкий камінь,
далеко я, в чорній глуші,
потух і світла промінь.

Вже восьмий день,
печаль без дна,
з’їдає всередині.
Я знаю, в горі не одна,
не легко і родині.
Година тяжка та лиха
застала нас усіх,
наповнити слізьми міха,
забути вже про сміх.

В дорозі я була три дні,
чекаючи кінця,
не знала.
В темній пелені,
мій батько вдів вінця.

У середу прощалась з ним
наступного до літа,
і тішилася дуже цим,
а не сльозами вмита.
Сказав на вухо, зовсім тихо:
– Тебе вже не побачу...
Не знала, що в словах цих лихо.
В дорозі часи втрачу.

В четвер ранесенько, о сьомій,
його уже не стало...
Я ж, тихо спала у вагоні,
та враз, проснулась в’яло,
спитала станція яка,
стояти маєм час.
Серце підказує, ляка...
все ж, слухається нас.
Думки вже були вдалині,
чекає дома син,
чи ситий він, а може ні,
залишився ж один.


Ховали в пятницю.
Всі рідні,
звонили все мені,
не піддавалися в ці дні
ті хвилі неземні.

Уже в суботу, сказав син
цю звістку всім не нову.
Мені, мов вбили в серце клин,
розбили вщент підкову.

Скільки годин мого життя
я провела в дорозі.
Останню батька - в небуття...
пройти була не в змозі.
Ще не далеко я була,
як в хаті він лежав,
ще повернутися могла,
якби ж то хто сказав.

Десятий день пройшов, затих,
як батько відійшов...
Де зараз він
...в Світах у тих...
що має... що знайшов...

2008р.



Рубрика твору: Езотеричні вірші
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 638
Опубліковано: 10.03.2010 13:30





© Copyright: Катруся Степанка



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи