chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Елегія мого світанку

[Зоряна Замкова]  Версія для друку


ВКРАПЛЕННЯ
Ти просто світло. Ні, не те, денне, яке перелицьовує барви і ретушує недопрацьовані порухи обличчя. Ти просто світло.Внутрішнє, яке мало хто в тобі помічає, непридивившись.
Воно надто глибоко. Аж надто ховаєш од людей свою незатьмарену світськими балачками сутність. Сам у собі шукаєш і не знаходиш. Спинися.Бачиш мою долоню? Одна лінія, друга...
Віщувала ворожка,що буду щаслива з тим,кого покохаю. Взаємно покохаю. Віриш?
Знаю, просякла твоїм світлом, ввібрала його. І стала аморфним тілом, з якого можеш ліпити все, що заманеться.Але ти не зловживаєш.Шкода. Тоді б я мала привід для відчуження.
А так - мовчу.Мовчки переношу нашу далечінь в близькість, лякаюсь світу і кидаюсь назад.
Шарпаюсь, шукаючи золотої серединки. Марно все.Світло твоє засіло в мені, вкоренилося і прижилося, як памолодок. Люблю його егоїстично,жагуче. Щоразу підживляю спогадами. Й новими відчуттями. .Я ж тямущий садівник.
Не дивися, бо не зможу, не відведу очей.
Світло твого обличчя живить і спустошує мою скриньку нерозтрачених почуттів.Це фатально,бо рівноваги тут не досягти.
Вся переплелася, як клубком нервів, внутрішніми спалахами і згасаннями.
Люблю.

З ПОТОЙБІЧЧЯ...
Не терпілось дорозі – розколошкала її розмірений сон світлом свого вікна.
Вона вигнулась бруківкою,ощетинилась і заскрипіла зі злості щось нецензурне,виглядаючи з-під обчасів пізнього перехожого.Поскладай у стоси сниі ніхто не потривожить твого забуття. Пропусти лиш мене по-сусідськи на ту сторону – маю тихо-тихесенько пробратися до одного задріманого серця.Ще не час його будити.

ЗА ВІКНОМ
Вона порве спокій. Вона збаламутить криниці з беззахисними мріями. Ти ж знаєш, вона напне лук вуст і проникне своїми солодкими отруєними стрілами в самісіньке серце.
О, свободо...Як тобі, пташино, живеться в щілинці дня? Близька ти мені й досі нерозгадана...

СКАРБЕ МІЙ...
Здрастуй, мій Князю. Здрастуй, мій маленький мудрагелику. Як тобі цей світ?
Він потіснився ще на один бджолиний сотик, на одну людську комірочку.
Повір, тут не буває так зле, аби не вийшло на добре. Ти у цьому переконаєшся, -
лише самостійно зіпнешся на ніжки.
Здрастуй, Князю мій. Допомагай мені слухняністю, вчи мене терпінню. Адже усе, що я знала до цього часу - розтануло, усі педагогічні надбання чезнуть перед твоєю чотиризубою усмішкою.
Мушу ословити свої почуття вкотре: синочку, живчику мій, я тебе люблю.
Напевне, усе інше навколо немає сенсу, якщо нікого любити.
Люби, сину мій.
Чи вдалося мені закласти в твою біляву голівку це розуміння? Я старалася.
Гадаю, ти чув, як розповідала про все, що почуваю, як готувала тебе до цього життя.
Хтозна, яка тобі доля.Чи народила геніального музиканта, чи годинникаря, знаю напевне: добрих людей побільшало.
Вір мені, довіряй.
Я передам тобі усе, чого навчилась, усе, що осмислила. Дитя моє, скарбе мій, світе мій!..

ГРУДНЕВОЮ СЛЬОТОЮ...
...Хляп-хляп. Сніжки мокрі. Прикро прилипають до рукавичок.
І поцілити в ту осоружну снігову бабу,що зліпив учора Кирилко - годі й подумати.
Ще мені один.
Заглядає на мої горіхові очі та круглі щоки. Глузує. А в самого в стужу під носом два потічки.
Він навіть в ляльковому театрі ще не був.
...Хлюп-хлюп. Ой, в мене самої капотить.
Це від негоди. Бабця каже: то сніг, то дощ, і здоровому зле. Ці прикрощі погоди... Як мамин настрій. То тулиться до мене, як маленька, то нізащо лупанця дасть. І не перепросить.
Знову - калабаня. З цим мокрим снігом невідомо де ступати. О, таки заліпила тій бабі око.
Вийшла зі снігової баби одноочка. Заспіваю їй: засни, очко, засни, очко...А потім, як у вечірній казці, прокажу чарівні слова: вербо яра, відчинися, Ганна-панна йде.
І стану вродливою царівною, на яку ненадивишся. Тоді Кирилко за лікоть вкуситься.
І мама з татом не ходитимуть на роботу -всього стане вдосталь. Ото награюся з ними.
...Хляп-хляп.
Чому це дорослі кажуть, що бурульки не можна лизати. Це ж льодяники від кашлю, посолоділі на сонечку. Від них стаєш солодшим. І не хочеш дорослішати.
Хлюп-хлюп...

З ВІЧНОЇ СХЕМИ ПРОЩЕНЬ
Бісером розкотився чиїсь сміх за вікном. А тут - моторошно. За шибку п`ятірнею схопився кленовий листок, аби не впасти під ноги. Дарма. Імлистий осінній день не стерпить такого свавілля.
У кімнаті сповільнюється рух. Слова загустають. І здається, ось-ось кисіль звуків не зможе витекти з пересохлої гортані.
Ця мовчанка не на користь нам обом. І хтозна, чим її відвернути. А може навпаки саме ця благодатна тиша замкне пошматоване словами коло.
Мовчимо про давно відоме. Стараємось нічого не упустимти з вічної схеми прощень.
Колихання дня завмирає. Наче все зациклилось навколо наших проблем, аби ще більше поглибити їх.
А листок уперто чіпляється підмоклими пальцями за контур сльозливої шибки. Він весь - в надії. Рвучко розчиняю вже заліплене на зиму вікно і разом з вогкістю на підвіконня лягає зморений блукалець-листок. Врятувала. Півсвіту віджило в його ще напругому єстві. Збудливо зашурхотіло на своїй мові щось втішне нашому мовчанню. Здогадуємось. Читаємо на зелених перетинках прадавній манускрипт, ключ до якого знаємо лише обоє, лише спільно. Мовчимо.

***
Розтринькую свою душу ,не сподіваючись на відсотки чи подяку.
І не віддячую сама.
Потроху перетворююсь на власний архів для себе й для інших, де зберігаю усе дороге й віджиле - згаслий непотріб. Густо дзвенить під склепінням спогадів.Ото й усе,ото й усе...
- Вилізай зі своєї мушлі. Ач, присмокталася до глею зневіри, як равлик. Глянь: виструговується блискавка.А ти збираєш з вершин позаторішній сніг, -шепнув моїй сонній душі вітер.
І я у своїм благенькім платтячку гайнула за ним мандруючим димом.

***
Одні бачагь у ньому минуле чи майбутнє .Інші - себе , або ж – метушню. Обриси у дзеркалі завше категоричні.Боюся туди зазирати. Не тому, що зміни меланхолійно не тішать. Коли весь абстракційний почуттєвий живопис втискається в класичні рамки буденності, мало б зродитись крадькувате бажання –побачити в задзеркаллі будучність .
Не тепер.
Притулю чоло до холодної шибки. Оголена душа дисонує жаром кольорів з напівмороком студеності .Та я не здригнуся від зимової вогкості дощу. Він - за шибкою. Крізь пальці просочується життя, мов цей дощ, що втишиться лише під ранок.
Перебираю чотки днів. Загадкові лінії на руці сплелися в дикому танку –годі заглядати у потойбіччя .
Там замірів серця немає.

ЗАБАРВЛЕННЯ
Кохання – колір життя. Без кохання життя прозоре і його вже не помічаєш. Навіть втішаючись славою. Навіть, як зорі пилок золотавий тобі надсипають.
Навіть, коли маєш до кого сказати слово відкрите. І приступити ближче до вогняної ріки умовностей. Навіть як, залишаючи слід на папері, можш тут зупинити мить на зоряний час.
Без кохання життя прозоре, як обтерті крильця метелика, як вицвілі очі суму. Як весна без веснянок.
Додай у моє життя барв. Світлих барв…

ЗАСЛІПЛЕННЯ
Займаю аркуш простору костуром сліпого. Наставила темних цяток-слідів на білому мареві.І не відаю, що творю непоправне - підводить чутливість, з якою не зрівняються видющі очі.
Живу абстракціями - такими неживучими довкруг. Творю фантазії-міражі, які розпадаються сонячними зайчиками.
І ти не зупиниш. Мав би сказати: спинися, заверши свої мрійливі подорожі. А то навпаки -все більше наближаєшся, господарюєш в моїх мареннях, засліплюєш.
Чистий до тебе мій аркуш простору тепер помережаний уривчастими кардіограмами душевного сум'яття.
Воно вкралось вглибінь і не знає ні виходу, ні каяття.
Мій аркуш простору позначений цяточками зустрічей. Як стародавня карта, що виявляє забуті,
затаєні скарби.
Затаєні від самої себе і такі відомі усім. Очі не прискалю, аби в них не читали смутку, притрушеного усмішкою.Ти бачиш мою душу.
Мою внутрішність,очищену живильним дощем твого погляду.
Не тягне на весняні епітети –цей наркотик юності не для нас. Зі своїми абстракціями не на жарт подорослішала, дорівнюючись,визріваючи для іншої любові.
До тієї, яка прийшла.



Форма твору: Мініатюра
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 212
Опубліковано: 28.10.2008 15:27





© Copyright: Зоряна Замкова



 
Рецензії


Posh_kiso   [Posh]   Додано 28.10.2008 в 17:48   Рецензія: позитивна

просто чудово





 
Зоряна Замкова   Додано 29.10.2008 в 22:24

Щиро дякую. З.З.



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи