chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Ніхто не забутий, ніщо не забуте

[галина примаченко]  Версія для друку


Балада про сімю
«Ніхто не забутий, ніщо не забуте»
Знову лунають слова.
Зійшлися сільчани, стоять ветерани
Між ними старенька вдова.
Вона вже не плаче, вона не голосить.
Збіліла, змарніла, сумна
Лиш смерті у Бога тихесенько просить
100 літ розміняла весна.
А була красива дружина щаслива
До пояса руса коса.
В сімнадцять не повних тройнят народила
Три сина, то Божа роса.
Чоловік її любий був порядна людина
У сільраді сільській голова.
Вона всіх одівала, все село обшивала,
Плела з ниток тонкі кружева.
А синочки – грибочки підростали учились
Були прикладом серед своїх.
Вже закінчили школу, міркували про долю
Та війна почалась, як на гріх.
Три красуні дівчини і кохана дружина
Проводжали єдиних у бій.
Впала чайкою мати – «ти фашисте проклятий
Нехай згине з землі рід весь твій».
Вже війна закінчилась
Світ зоря засвітилась
Повернулись солдати з війни.
Лише мати чекає у ворожки питає
«Жди повернуться твої сини».
Лиш пройшло 40 років
Підполковник Анокін
Написав до газети статью
Як з полону тікали пси німецькі догнали
Катували радянську сімю.
Лиш статью прочитала, своїх рідних впізнала,
Не повірила в вирок тяжкий.
Все життя прочекала, новий дім збудувала
В праці біль забувала гіркий.
Не кричала, не мліла в Ленінград подзвонила
Запросила до свого села
Розповісти у школі про синів тяжку долю
Жах страшенний, що війна принесла.
…За горбок незнайомий стала рота до бою
Не ступивши ні шагу назад.
І нікому не знати, рідним не розказати,
Як в концлагерь зганяли солдат.
Вони кров’ю стікали
Через мертвих ступали
Всі контужені, сліпі, глухі
І нагайка сичала, упивалась мов жало
Шаленіли собаки лихі.
Лише пам'ять верталась, капля сил набиралась
Утікали не зна хто куди
Краще в полі загинуть, ніж на фриця гнуть спину
Стати в бій в попередні ряди.
Двох синів розстріляли. Батька пси розірвали
Третього крематорій спалив.
По півсотні водили немов дрова палили
Смерть – вогонь безупинно горів.
Мене жити лишили, зрадою обкрутили
Сина Вітчизна зганьбила
Нагороди забрали, до Сибіру заслали
Змити працею сором веліла.
Вийшла заміж дружина
Відняла в мене сина
Моє ім’я порочить сімю.
Мати всюди писала, очевидців шукала
Сонце – правда зборола брехню.
…Як весна наступає вона квіти саджає
Біля пам’ятника ставить мирт.
А портрети чотири посміхаються щиро
В них слова: - Геть війну, миру – мир.
У хвилину мовчання материнське зітхання
Пронизало мов жало стріли
Загриміли салюти, поклонитеся люди
Матерям. Що синів віддали.



Рубрика твору: Лірика історична
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 300
Опубліковано: 25.06.2010 22:18





© Copyright: галина примаченко



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи