http://www.chitalnya.ru/

Півтора метра істерики

Був звичайний день. І він вже наближався до свого логічного завершення. Стояв листопад. А під ним покірно лежав проспект Леніна, вздовж якого неначе діти тягнулись житлові будинки. Між ними немов тисячи собачок на ширинці їздили автомобіли та ходили пішоходи. І все було добре. Урбаністична іділія. Як якоїсь миті не трапилось наступне. На якусь мить пронесся невеличкий земkетрус. НІхто й не помітив цього, поки він не повторився тільки з більшою потужністю. Піднявся страшний вітер. Дерева, неначе Нео з матриці, почали сильно ухилятись від вітру. Вітер ганяв проспектом та недалекими двориками обламані гілки. Люди почали метушитись. В паніці бігли додому, в укриття. Забігали швидше до кафе, сервісних центрів, у під'їзди. Ніхто не знав, чого очикувати. Дощу бути не могло. Це люди розуміли, дивлячись на зорі. Можливо апокаліпсис, кінець світу, армагедон, третя світова. Деякі ще більше панікуючи почали телефонувати близьким і прощаватись з ними, вибачаючись за всі гріхи, розповідаючи, де вони сховали заначку на чорний день. А вісник апокаліпсису давав знати про себе все більше. Зриваючи рекламні щити, розбиваючи гілками дерев вікна квартир, здуваючи гламуроїдних білявок на проїзжу частину під колеса маршруток, вітер наганяв разом із собою все більшу паніку та інтригу. Шо ж це таке, і від чого всі помиратимуть? Ніхто не розумів...

... окрім мене.

бо я знав. Знав та усвідомлював, що то моїх рук справа. Бо поряд зі мною йшла істерика. Йшла зі мною за ручку. Її було небагато. Десь метр п'ятдесят. Півтора метра істерики. Поряд зі мною. Йшла і доводила свою точку зору. Пройшло достатньо часу від тоді, коли вона почала це робити. Ми пройшли зупинку часу, а вона не вгамовувалась. Пройшовши від Майдану Леніна, тягнучи за собою хвилю хаосу та смерті, вона все набирала обертів, шось доводила мені, нервово розмахуючи в повітрі руками, немов майк тайсон в конвульсіях так, шо стіни житлових будинків під силою енергії її рухів сумно тріскались, ліхтарі падали зі своїх стовпів, а Михайло Глінка, вічно сидячи на своєму стільці відложив своє читання, шоб подивитись на цю силу з модельними сідницями та другим розміром персів, яка руйнує своїми емоціями названий на його честь концертний зал, що стоїть за його спиною. Вона йшла та гамселила мене руками, приводячи в рух земну кору та літосферні плити, і навіть не думала про те, шо з вікон автобусу №89 зі сполучення "Порт Леніна - Шевченківський мкрн" на неї дивляться люди з жахом в очах, передчуттям близької смерті та усвідомленням того, що 2012 рік настав так швидко, на два роки раніше запланованого.
Ми пройшли лише зупинку часу, залишивши воронку емоційно-психологічної зброї масового знищення у арт-галереї "Sralin". Ми повільно знищували місто Запоріжжя. Дуже повільно. Десь 6 км/год. Спочатку районний відділок міліції, потім крамницю зброї "Індіана", після цього стадіон. Глінка так само залишився у нерухомості із шокованим поглядом. На черзі стояв макдональдс. І тільки в цю мить до МНС надійшла тривожна інформація про кінець свіу, який безжалісно нищить наш рідний промисловий центр. Оперативно обдумавши план дій МНС негайно повідомило СБУ про складну ситуацію. СБУ віддавши план дій мнс, поінформувало про можливу загрозу сусідніх фсб. Але американські шпигуни перехопили інформацію, тому, перш ніж фсб було поінформовано, цру вже зібрало нараду і затверджувало план наступних дій. Було оголошено надзвичайну ситуацію. По вулицях та заводах веріщали сирени, їздили міліціянські авто з гучномовцями, та повідомляли про негайну евакуацію жителів міста. Вже через декілька годин, до Запоріжжя наближалось п'ять винищувачів F-22, від східних сусідів прямувала найелітніша бронітехніка та дві "Вертушки". Всі супутники з космосу були перехоплені найомними хакерами, яких наняли агенти цру та фсб. Все, що залишилось від ракетних військ, вже мали координати, їхні установки вже мали ціль, і вони лише чекали сигналу. Чекали сигналу і спец.служби Росії, США та Північної Кореї, які сиділи за пультом, перед чорвоною кнопочкою: весь ядерний потенціал нашої планети теж вже був націлений на одну точку. Все чекало найзручнішої миті, шоб зробити вирішальний контрудар. Все вказувало на те, що цей удар станеться на площі імені Поляка, яку від йдучего армагедону розділяла сотня метрів. І коли по рації пролунало "Гатовнасть номєр адін!" і інженери, біля пультів напружились і вже підвели руку до червоної кнопки...

... як все стихло.

і вітер зник.

настала повна тиша, було чути лише, як трищіть ліхтар, який чудом вижив.

... емоційна пауза та психологічне напруження.


Все стало тихо, і вітер зник. Настала повна тиша, було чути лише, як трищіть ліхтар, який чудом вижив. І тоді в повній тиші, супроводжучись ехом, спокійно, полегшено пролунало "Фух, я вже все.. Я вже заспокоїлась. Вибач! Знаєш, ти був правий! Я більше так не буду. Пішли до мене пити чай?"




27.11.2010


Автор: Баско Листопад
Форма твору: Розповідь
Опубліковано: 27.11.2010 02:39