http://www.chitalnya.ru/

Я без тебе знаю, коли

Зранку під’їзд одного з житлових будинків по вулиці Перемоги був перекритим. Усюди метушились люди. Грудневий сніг засипав собою карету швидкої та міліціянтську машину. У мешканців будинку вже були погані передчуття, але разом із тим величезна интрига. Всі вже розуміли, що як мінімум одним сусідом в їхньому під’їзді стало менше. До під’їзду під’їхала ще одна машина. Синій ВАЗ-2107. Звідти вийшли молодий ще нещодавно хлопець із червоним від морозу носом та років сорока чоловік у чорній зимовій куртці, що був за кермом. Певне слідчий. Хлопець, судячи з всього, був практикантом. Вийшовши з машини, вони рушили в напрямку під’їзду. Слідчий йшов попереду впевненим нешвидким кроком, немов роздумуючи про щось. Його обличчя демонструвало багаторічний досвідчений спокій. Практикант поспішним кроком прямував позаду. Він витирав рукою ніс, обличчя показувало його интригу. Піднявшись на п’ятий поверх та оминувши біло-помаранчеві стрічки, що огороджують місце злочину, вони побачили міліціянта в формі.
- Доброе утро, Геннадий Алексеевич! – як прокинувшись на караулі відшмалив міліціянт слідчому.
- Привет, Лёш! – з таким же спокоєм відповів слідчий. І поки практикант вітався за руку з міліціянтом, слідчий вже входив в квартиру. Там панувала не менша метушня. Ходили люди із записниками по кімнаті, лунали щиглики затворів та спалахи фотоапарату судмедексперта.
- Аккуратнее, Паш, тут пальчики! – через плече кинув щойно увійшовшому практиканту, слідчий і звертався вже до свого напарника, який приїхав сюди двадцять хвилин тому:
- Привет, Слава, ну шо тут у нас?
- О, привет, Геныч. Да что, парень сел писать письмо. Вроде бы как дописал, но тут, видимо, у него выпала ручка и упала на пол. А когда он потянулся за ней, зацепил ногой оголенный шнур от настольной лампы, шнур этот идет сзади его письменного стола. – Слава все доступно показував слідчому: і листа, і хлопця, який лежав накритий з головою, і ручку, яка лежала поодаль, і оголений провід від настільної лампи.
- Казалось бы, просто насчастный случай, да? – продовжував напарник, - но ты возьми, прочти письмо, и внимательно просмотри, тут-то все интересное как раз и начинается.
Слідчий взяв листа, обперся об стіну і почав уважно читати. З початку писанина була прямою і майже каліграфічним почерком. Але ближче до кінця вона ставала корявішою.

Ну і що тобі від мене треба? Бачиш, ти безсила. Ти хочеш мене, але не можеш отримати. А я бачу, що хочеш. Хочеш, але не можеш. Бо якби могла, отримала б. Ти зможеш. Колись. Але не зараз. Зараз ти робиш пусті cпроби. Намагаєшся лякати мене. Так, спочатку тобі це вдавалось, і я дійсно лякався, мені було страшно. Бо то були перші митті, коли я бачив. Ні, скоріш, відчував тебе поруч. То був період знайомства з тобою, і я хвилювався.
Ти змінила моє життя. Не радикально. Так, частково. Де в чому. Просто, після того, як ти до мене вперше підійшла, я почав більше думати. І зараз я багато думаю про тебе і про себе. Багато думаю про нас з тобою. І відтоді, коли я почав думати про нас з тобою, я почав все більше замислюватись над тим, як я проводжу час, поки тебе нема, чим я займаюсь, чекаючи на тебе. І тоді я все більше розумію увесь свій брєд буття. І що я досягнув за той час, поки не зустрів тебе? Звісно, що нічого. А коли ти прийдеш до мене, завоюєш мене, і я стану тільки твоїм. Для себе я вже нічого не зможу зробити, буде все тільки для тебе. Та й для тебе я мало чого зможу робити. Просто віддамся твоїм чарам, і все. А далі ти сама братимеш від мене все, що тобі потрібно. Так, ми з тобою розуміємо, що зможеш ти це зробити не зараз. Не в ту мить, яка тільки-но минула. Може, наступної миті. Я не знаю. Але ж, це знаєш ти. І це мені не дуже до вподоби. Коли я нарешті це втямив, я зрозумів, з якою тупістю я жив до цього. В цьому ти мене й змінила. І я дякую тобі.
З одного боку я почав ретельніше готуватись до твого наступного приходу, коли ти все ж таки наважишся зробити мене своїм. Я тебе бачив, але я не бачив, як ти виглядаєш. Тому, ясна річ я часто думаю над твоїм образом. Я художник. Тому, здавалося б, створити твій образ – не буде чимось важким для мене. Але ж, курво, я досі не можу створити тебе, твій образ. Хоча справа не в цьому. Я не над цим думаю постійно. Бо це з одного боку. А з иншого, ти мені розкрила очі на світ. Я став більш уважним. Я став любити свою країну, своє місто. Я почав вигадувати, чим я можу здивувати цей світ. Я почав себе пробувати у всьому. Я почав пробувати все. Я почав пробувати всіх. Все почало пробувати мене. І, врешті решт, всі почали пробувати мене. Тепер я знаю життя. І я знаю, як воно пізнається. Ні, не підручниками, не наукою, не віровченнями. Життя пізнається кожною людиною тоді, коли вона віч-на-віч опиняється зі своєю майбутньою завойовницею. От тепер і я пізнав її, твою найкращу подругу. Пізнав все, що зі мною трапиться за весь той час, який я проводитиму разом із життям. І все, що зі мною траплятиметься, я вже наперед знаю, які в мене відчуття викликатиме це. Так от, життя пізнаю я все більше, коли ти до мене приходиш і лякаєш. Точніше, робиш спроби налякати. І мені здається, що я пізнав її вже повністю. І, навіть, не знаю, що ти мені ще можеш зробити, на що ще відкриєш мої очі. І поки ти не зробила ще одну невдалу спробу, я хотів би тобі сказати дещо. Попередити:
Чуєш, ти! Чуєш мене. Може ти стоїш за моєю спиною і читаєш це? Мені все одно. Ти мене вже довго лякаєш. Ти до мене часто приходиш: коли я ледве встигаю пробігти під колесами машини, коли за моєю спиною з багатоповерхівки падає щось важке, коли замість мене в темному провулку вбивають когось иншого. Так ось, не вийде, моя дорога. Ти, в чорному з косою, не вийде. Бо я без тебе знаю, коли мені померти. І я це зроблю сам. Ніхто мене не вб’є: ні ти, ніхто инший. Ясно? Я це зроблю сам тоді, коли вважатиму потрібним. За кого ти себе маєш? Ти думаєш, тобі все дозволено. Тобі дозволено так просто брати і забирати чиїсь життя, брати так просто і завойовувати будь-кого. Я тобі доведу, що це не так. І я помру тоді, коли сам вирішу це зробити. Без будь-чиєї допомоги. Все зрозуміла..?

Після тексту, якщо ретельно придивитись, можна було побачити наступне: неначе якоюсь рідиною, яка вже висохла і тепер ледве виднілась на папірі в клітинку, коряво хтось написав «Помиляєшся, юначе…»

Слідство триває…


Автор: Баско Листопад
Форма твору: Містика
Опубліковано: 15.12.2010 00:49