chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Чорнильна естетика

[Єгор Яковлєв]  Версія для друку


Слова плавно лягають у рядки, і чорнило стає не просто фігурними плямами на папері, а перетворюється у щось, наповнене сенсом. Сенсом, для кожного своїм. Кожен в цих рядках знайде те, що хоче знайти, що йому зараз треба. А, можливо, не знайде нічого.
Коли останній рядок вже закінчений, відкидаєшся назад, потягуєш руки, робиш декілька обертів головою...
Потім встаєш і робиш коло навколо стола. Ще одне. В голові купа думок, але вони сумбурно і неосмислено кружляють безвихідними лабіринтами. Вони існують, але їх не можна висловити, лише усвідомити. Внутрішній діалог прогресує і перетворюється у дискусію, без предмету і мети. Ще декілька кіл. Збільшуєш швидкість - це стає цікаво. У вухах зникають зайві звуки. Залишається лише музика тиші і солодкий, навіть дещо приторний, вокал темряви. Стихає діалог, який вже давно переріс у лайку. Цікавий стан - повна порожнеча, але відчуваєш цілісність і однорідність.
Різко зупиняєшся. Коротким і влучним поглядом проводиш по паперу, на якому догори ногами лежать рядки. Чорнильниця. Блискавичним ударом ребра долоні перевертаєш її. Чорнила починають розтікатись і поглинати те, на що пішла ціла ніч. Жодних емоцій.
(Продовжити)
На папері з`являються крапки, які перетворюються в безформні плями. Лавиною зносить рядок за рядком. То тут, то там. Пляма за плямою, хвиля за хвилею. Перетворивши папір на чорну бридку вологу масу, чорнила розтікаються по столу. Здається що вони ніколи не закінчаться. Крапля на краю стола перетворюється у водоспад, чорнила вже на підлозі. На руках, тому що намагаєшся їх зловити, зупинити, на обличчі, з якого витираєш піт і сльози. На одязі. На стінах. На стелі. Вони затоплюють і поглинають все навколо.
Бачиш себе в дзеркалі. На мить замислюєшся, що це дивно і, як не дивно, гарно. Жбурляєш чорнильницю в своє брудне відображення. Дзвін битого скла...
Прокидаєшся...
Чорнил немає, але лишились піт і сльози. В голові замість високих думок, що літали десь над Еверестом, назріває щось приземлене і банальне. Банально хочеться простого солодкого чаю. Чашка загріває руки. Глюкоза будить мозок.
Спати...
Акуратно і витончено виводиш на папері останні в цю ніч три крапки і лягаєш...
З дилемою про самотність чи самодостатність і думкою про те, що справжнім романтиком може бути лише людина жорстока до себе.



Форма твору: Інше
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 251
Опубліковано: 24.12.2010 14:57





© Copyright: Єгор Яковлєв



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи