|
Україна безталанна, сестро люба мила,
Скількі горя і наруги ти перетерпіла.
Скількі чоботів заморських на тебе ставало,
Смертоносними вогнями небо полихало.
Ти з пожару виривалась у нових будовах,
Захищала своїх діток від чужого слова.
Усяк було голод холод підростали діти.
Надумали з ворогом неньку задушити,
Ти як пташка виривалась із клітки на волю
Боже милий, за який гріх ти шлеш гірку долю?
Посварили с сестрами, друзів посадили,
Усе з дому виносили, меньших діток били.
А ти мовчишь бо не хочешь діток видавати,
Як липку тебе обдерли, їм не треба мати.
Вся надія на меньшеньких, та Бог його знає,
Чи підуть вони за неньку, чи стануть шахраї?
2000 р.
|
Версія для друку
