chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Квінтесенція початку

[Ґ. К.]  Версія для друку


Тупий головний біль. Горланять колонки. Відчуйте звук на смак. Важко? Це нікого не цікавить. Вам варто хоч щось змінити у собі, як навколо Вас все красиво поміняється у невідомий бік. Як-то кажуть, все йде круто, але чомусь нафіг. А нафіг - це всюди, всюдисуща територія, яка не має меж. Це простір, який нас і Вас теж оточує. Всюдисуще безмежне поняття.
"Копацил" та купа інших "колес" не дають полегшення. Музика стає ще гучнішою від сприйняття того, що це саме від неї може так розколюватися голова. А якщо заставити себе повірити, що від тих криків та незрозумілого набору звуків, тиші, скрипу, пауз стане легше? І, на Вашу думку, що відбудеться? Правильно, голова змилостивиться. Варто лише переконати свою свідомість, переступити через самого/саму себе іншими словами. Неможливе можливо. І це не Adidas, Abibas, Nike чи яка там тупа реклама. Це реальність. Це те, що називають магією у реальності. Містика. Глюки. Шизофренія. Хороші дядіньки і тьотіньки, які заліковують до смерті.
Метелики в голові. Красиві, ссссссуки. Питаєте, чому не таргани в голові, а саме ці істоти? Ібо в кожного хтось/щось інший/інше живе в голові. Красиві та брехливі. Поезія, бля. Хоча ніяка це не поезія, а просто співзвучність кінцівок слів. А слово - це найбільша, найстрашніша, найгірша, наймасовіша зброя нашого часу. Ним [словом] користуються всі: хто як може, хто як вміє, кого як навчили, кому що сказали, хто що почув. Проте мало хто [якщо взагалі такі є] задумується, яка сила є в його руках, точніше його дихальній системі та мозку [не будемо вдаватися у детальні подробиці біологічної будови людини - це зараз зайві слова, а отже, зайва витрата сили]. Це не цікаво. Цікавіше гратися з почуттями інших.
Мозок наповнюється запахом картинок звуку. Цікаво, котрі вже люди з'їжджають із сусідніх квартир через цю музику? А ну їх нафіг! Все одно будуть інші. Замкнуте коло замкнутого циклу. Краще надалі насолоджуватися звуками смачного дотику до нот. А ще краще - перестати знущатися з власного мозку і випити чаю. І пофіг, що зараз час не для чаювання [до речі, а який сьогодні день? яке число? який рік? Хоча пофіг.]
Міцний смак чорнющого чаю додає ще більшої сили музиці, від якої зараз, здається, розірвуться нещасні колонки не дуже геніальної фірми "Genius" на дрібні частки, які рознесуть на подобі адронного коллайдера цей світ до дідьчої праматері [цікаво, де це? чи також по аналогії з "нафіг"?] на дрібнючі часточки, після чого не залишиться нічого.
Раптово настає тимчасова тиша - вимкнули енергопостачання. І Віри не вистачить, щоб колонки знову ожили запашними звуками. Тиша наповнюється дрібним шумом, від якого більшості людей стає, м'яко, дуже м'яко кажучи, не по собі. Якщо не по собі, то тоді по кому?
Шум машин за вікном. Тепер хоч можна буде взнати час доби. За вікном темно, машин мало, людей майже взагалі немає - отже, зараз ніч. Всі порядні сплять, тому і не помітять того, що відбулося. Ех, доберуться ж коли-небудь мої руки до тебе, ой, погано тобі буде.
Невідомі погрози невідомо куди та кому завершилися. На підвіконнику приємно сидіти та спостерігати зі смаком чаю на губах за зміною світла фар машин за вікном. Особливо, якщо попередньо позабирати звідти всякі кактуси та інші псевдорослини, які люблять поколоти дупу, а іноді й нерви, бо це був чийсь улюблений вазон.
Шум машин буз запаху. Бо для дітей асфальту це звичне повітря. Так само, як і пил, шкідливі газові викиди і тому подібне. А от на справді свіжому і менш забрудненому повітрі їм стає погано. Або це стереотип, який керує загальною свідомістю.
Щось поклацало і увімкнулося світло. Дивно, лампочка не вибухнула. От і добре. Хоча перед тим, як вимкнули електропостачання світло в кімнаті було вимкнене. Треба би було оглянути квартиру, але зла тварючка Впадло активно заміняє "треба" на "та ну, впадло, потім, не хочу".
Небо на сході починає світліти. Красивий світанок ще одного непотрібного дня. "Щодня відкриваєш ти очі, Ніхто не питає, чи ти цього хочеш, засунь свої бажання подалі у дупу..."1 - коханий медіа-програвач явно вміє читати думки.
"Ми не маєм речей, вони мають нас..."1 - випливає у хворій свідомості голос вокалістки. Справді, речі, або ж іграшки керують світом (Наполеон). Тих іграшок останнім часом надто багато стало. Ще більше, ніж усіх людей на Землі, і кожна з них [іграшок] воліє стати головною. Боротьба за людство продовжується. Фаворити визначені, проте це ненадовго. Бо щоразу з'являється щось нове.
На не так давно пустинних вуличках починають з'являтися поодинокі люди. Бредуть хто куди - хто на роботу, хто додому, хто ще кудись. В кожного свої проблеми, кожен далі своєї дупи не бачить. "Забули усе, чого прагнули так, Натягнули на шиї мотузки самі..."1 Філософська пісня, треба буде коли-небудь глянути на виконавця.
Чай закінчився. Може б то піти поспати? І насрати, що зараз більшість людей тільки прокидаються.
Звуки акустичної гітари наповнили всю кімнату. Складалося враження, що вони [звуки] проникають крізь стіни і просочуються далі. Для них не було перешкод. Вони поширювалися настільки далеко, що звичайним людським очам не видно меж.
Закипів чайник. Свіжий аромат міцного чаю злився зі звуками гітари та бархатним чоловічим вокалом. Розуміння та відчуття цього поєднання вводили в ейфорію."Wir waren wortlos, Die Worte kamen"2. Факт. Тілль не помиляється. Слів у нашому світі стає все більше і більше, з кожним днем, з кожною годиною.
Третя доба без сну, зате музикою, чаєм та "цікавою" розвагою під кодовою назвою "люди". Такі смішні, ще такі наївні. Кожен намагається виділитися з натовпу. З того всього вийшла одна велика яскрава пляма, від якої ріже очі. Інколи, щоб бути іншим, треба бути непомітним, "сірим". Тоді на фоні кольоровості Вас помітять.
Нав'язане суспільством відчуття часу порушене. Насправді майбутнього ще немає, минулого вже немає, є лише, як писав Дереш, TNT3 - тут and тепер. І більше ніц. Розуміння цього людям дається болісно, бо їм необхідно знати, що у них щось є, вони бояться залишитися самі, без нічого. І так і проживають все життя зі страхом, придумуючи фальшиві цінності. Вони дуже бояться самотності. Вони бояться бути справді вільними.
Цікаво, а скільки можна прожити, вживаючи лише чай, музику та різні роздуми? Сила думки переможе все. Зі звуком смаку чаю та картинами музики можна жити вічно. Внутрішня гармонія, бля. Особиста гармонія. Власний рецепт спокою, свободи та, вже не треба боятися цього слова, щастя. Себе можна привчити до всього, варто лише захотіти.
Музика не затихає ні на секунду, проте з колонок вона перекочувала у навушники. Ви коли-небудь пробували стати музикою? Розчинитися у ній повнітю, щоб не відчувати свого матеріального тіла? Не пробували? А зря... Навіть на наркотики тратитися не прийшлося б. А ефект менш шкідливий для організму, проте дуже надає релаксу. Розчинитися у музиці, у кожному її шумі, кожній ноті, відчути себе частиною тих нот, навіть не частиною, а цілим - музикою. Спробуйте.
Музика у навушниках стала ще гучніша. Тварюка Впадло не випускає зі своїх лап. Ну його нах, треба підняти свою дупу з підвіконника і принаймні чимось мудрішим зайнятися, ніж випускати на вітер купу слів у голові, які на вітрі літають і відбиваються об стінки черепа. І повертаються. Все повертається з певним періодом. Потрібні, дуже потрібні паузи для покращення дії будь-чого.
Думки заводять у різноманітні коридори свідомого і не дуже. З тих коридорів важко виплутатися і знайти дорогу назад. Мабуть тому, що її попросту там немає. Після проходження по них мости самознищуються [як і деякі люди в реальному житті]. Хоча ще можна вийти через двері з надписом "Вхід" з іншого боку. Все залежить від сприйняття даної ситуації.
Проте не кожен зможе відвідати ті коридори. В когось це звичайна пряма, з допомогою якої тримаються на голові вуха.
"Нам нав'язали купу лайна. Хіба воно нам треба? Ні, ніфіга!"4 Це факт. Зомбування людей ще нічого хорошого не дало. Для більшості. Хоча вони впевнені, що саме так і має бути. Формали. Маса. Тупа безмозгла непереборна маса, з якою надзвичайно важко боротися. Проте, з іншого боку, навіщо боротися? Їм ж і так добре. Вони не вимагають кращого, легко зомбуються, це - ідеальний "пластилін" в руках справді божевільного "митця". Але його вважають ідолом, еталоном, ідеалом. А тих, хто проти такого, намагаються знищити. Одна із сучаних п'с нашого життя.
Колонки волають нелюдським голосом. Стан такий, що визначити мову нереально. Час став тягучим, в'язким, якимось навіть неприємним на дотик. Час вирішив познущатися. Якщо на його початок забити можна, то на кінець не варто.Його, [кінця], на жаль, не видно. Взагалі. Проте кінець Життя не означає кінець Часу. В'язка тягуча плазма.
Остогидли люди. "У Бога амаль ня веру, Ніякіх манэраў І ўсё па-херу."5 Зараз таких більшість. Вони вважають це мего крутим та модним світоглядом. Бред. Quatsch.6 Не іпе. Нафіг їх всіх. Затягнутість нафігістичністю.
Людяність, моральність, чесність... Слова з суфіксом -ість означають абстрактність [знову -ість] поняття. Цікавість, щирість, порядність, зрозумілість... Наскільки ж це абстрактно, суб'єктивно!!! Наскільки несправжньо! Хоча дійсність теж абстракція...
Сумно... Впадло заміняється Депресняком... Все остогадло... Чай схарив, музика нервує. Відчинене вікно шостого поверху... Ні, не правильно, ніфіга, ібо суїцид взагалі не вихід. Навіть після смерті проблем не поменшає. Суїцид не допомагав ніколи. Хіба для "показухи", типу от я такий/така весь/вся сміливий/смілива, мудрий/мудра, хоробрий/хоробра і теде, наважився/наважилась накласти на себе руки. Все, тепер поклоняйтеся мені! Фетишисти! Шовіністи! Покаухи! Несправжність!
У цьому світі не залишилося нічого справжнього, чистого, щирого... Хіба маленькі залишки неба, які ще не втигли забруднити. Не залишилося нічого взагалі.
Затерпла дупа. Закінчився чай. Роздратування. Десь мали бути ключі від даху будинку! Треба знайти і піднятися туди, поближче до неба, подалі від людей, світу, життя.
Через кілька хвилин потік свіжого повітря. Крутиться голова. Легке божевілля. Межа життя і напівгіпнотичного стану. Мозок образився і не відповідає. Сиджу на краю, бовтаю ногами і думаю про абсурд.
Happy end.

1 the Sky is Red - Асфіксія
2 Rammstein - Los ("Ми були безслівні, Слова прийшли" досл.)
3 Любко Дереш - Архе
4 Мій батько п'є - Маси (Зона гламурна)
5 Mauzer - ja_nie_na_vi_dzhu_cibie ("У Бога майже не вірю, Ніяких манер та все похєру" досл.)
6 Quatsch (нім.) - безглуздя



Форма твору: Інше
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 207
Опубліковано: 30.01.2011 00:38



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи