|
Стоїть на дворі стіл старий
Стоїть багато років.
Розсохлися, підгнили ніжки,
Повідпадали боки.
«Та, це ж реліквія сімї» -
Нагадує рідня.
Колись в світлиці він стояв
Приймав гостей щодня.
Рипить та стогне старина,
Згадав щасливі дні,
Верх скатертини білизну,
Всі страви запашні.
Згадав, як радісно гостей
Матуся зустрічала,
Тринадцять внуків,
Шість дітей,
Зятів, невісток мала.
Доволі було їсти, пити
І місця вистачало.
Під барабан, гармонь, баян
Співали, танцювали.
Сестра, матуся, всі брати
Пішли у небуття,
В племінників свої шляхи,
Воюють за життя.
Розхвилювався старина,
Нахлинула гроза.
Чому ж у мене на очах
Виблискує сльоза?
А тепер уже й на свято
Ніхто не приходить.
Лише туга с кутка в куток
Мов сновига ходить.
23.06.2007 р.
|
Версія для друку
