http://www.chitalnya.ru/

Ambient Train

Він стоїть на станції, яка за сім кілометрів богом забутого провінційного містечка. Якщо такі смт знаходяться неподалік від лісу, то в аномальні літа тути приходять зграї вовків, щоб когось роздерти. Але зараз осінь і те місто атрофоване жовтою тканиною полів, яка поштопана смугами лісопосадок. Ніяких вовків при повні звідти не вийде. Два ліхтарі, виконані в стилі модернізм, що дають безкорисне світло, ніяк не вписуються в заґальну обстановку станції. Совдепівська плитка, двоповерхова зі стріхою споруда з червоної цегли. Такі служили засадою для махновців. Ліворуч метрів зо п’ять від неї – сортир, обмазаний побілкою. Вдень на ньому можна побачити наполегливо виведені вуглем дві літери на обох боках, що час від часу так рятують людей. Між спорудою і сортиром вузенька стежка в пітьму, прокладена такими ж плитами. Там, за загидженим рогом сплять декілька голодних, облізлих, а тому і злих собак. Гучномовці тут давно не працювали. На все це дається три колії, на одній з яких вже дві хвилини стоїть він, амбієнт поїзд. Він сумно закриває двері і їде геть звідси розсікати собою темряву. Він приїжджає щоночі. Вони приїжджають щоночі. Їх безліч, кожен на одну станцію. Вони їздять між селами, смт, містами. У них немає графіку. Дуже часто вони зіткаються, проносячись крізь один одного, залишаючи на і в собі кожен чиюсь частину. Він, смуно сигналячи, несеться з мегаполісу в мегаполіс, де амбієнт трамваї та метро, які не доросли або не довчились до амбієнт електропоїздів, і яким залишається возити вулицями таких же втомлених людей. Для кожної людини свій амбієнт електропоїзд, проте, всі сідають на один. Для кожного дістається місце біля вікна, і йому нічого не залишається робити, як дивитись за вікно амбієнт поїзда. Це вранці він скаже що то йому наснилося. Але ж ні. Просто він дивився у своє вікно.
Цієї ночі Марґо була сама у вагоні. Стара електричка, якій ще доведеться возити правнуків своїх творців вже скрипіла, проте їхала впевнено і мовчки, лишень инколи з відчаєм, виючи своїм гудком в темряву, немов просячи допомоги. Проте марно. Вона бідна і самотня пригадувала всіх, кого возила вдень. Пригадувала, про що говорили її пасажири та сама відтворювала ці розмови.


Скільки твої малій років? – сім, ось в школу тільки пішла… ти в місті була? – так, до діточок своїх їздила, курятинку їм везла… та ми їй водяри налили, так ана і сразу лягля перед нами…. А я йому тоді кажу, бери, це тобі……… Альо, та говори громчє, погано чути тебе……… А я такая, прікінь, гаварю єму, діма, всьо, дасвіданьйя……….


Марґо дивилась у своє вікно, проте увесь час думала про свій поїзд, про те, як йому самотньо. Він не один, він щохвилини врізається в инший, безшумно проходячи повз нього. Він везе в собі багато душ, проте, як йому зараз паскудно. Як від самотності паскудно радіяції. Ви ніколи не замислювались над цим, як вона кричить від туги довгими зимовими вечорами. Радіяція теж вміє кохати й ненавидіти, чекати й плакати, сміятись й співати. Але якби ж хоч хтось приїхав у Прип’ять і зустрів би з нею Новий рік.
Безперервне мелькання дерев за вікном гіпнотизувало Марґо. Там вона бачила амбієнтне місто у яке прямувала. У тому місті амбієнтні трамваї. В одному з них сидить він. Від дивиться в асфальт. Той його гіпнотизує. Амбієнт трамвай згадує всіх, кого возив вдень, згадує, хто, про що говорив.
Начную смєну…….. ви виходіте?.......... Сімьонич, на вихадних на рибалку……..

Праєзд аплачіваєм…………….. Расія – єдінственая страна с високай культурай, ні то што еті хахли……… Следующая астановка…….. у тебе скільки пар зараз?... А я даєду да астановкі……………

Амбієнт трамвай стрімко нісся вниз від Бульвара Центрального до 5 міської лікарні без текнічної зупинки перед естакадою; все интенсивніше набираючи швидкості; все швидше пролітав асфальт, все швидше пролітали вогні будинків, сітілайтів, поодиноких фар, инші амбієнт трамваї, зупинки, по колу, по колу, через все Запоріжжя, по колу, через Шевченківський та заводи, по колу, через центр в брудних, скрипучих, на твердих, по колу…..

Сиреною завив мобільник Марґо. Це вона такий рінґтон поставила на будильник. Була сьома ранку. Як раз вистачить часу, щоб зібратись та доїхати з вулиці Панікахі до залізничного вокзалу. В Дніпропетровську вона мешкає нещодавно, проте одразу вирішила дізнатись, скільки займає дорога від її квартири до найпотрібніших точок. Там, на вокзалі на 9:12 електричка «Дніпропетровськ – Синельникове-Запоріжжя». Можна було б автобусом, але електричка вдвічі дешевша. Славко, її друг з Запоріжжя, на днях запросив її до свого міста, щоб показати найамбієнтніші трамваї в Україні


Автор: Баско Листопад
Форма твору: Містика
Опубліковано: 02.04.2011 15:13