chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Кольору Азовського моря

[Баско Листопад]  Версія для друку


Де шукати: в парках, трамваях, закинутих будинках; як впізнати, чи та, чиї очі стануть рідними, чи та, в чиїх обіймах утопатиму? І щоб не сталось так, що через час буду гримати дверима, радіючи штукатурці, яка переможно сипатиметься, як скло пляшок, в які попадаєш, стріляючи з пневматичної зброї. Чи варто це все Баксу - студенту, закінченому романтику. Чи варто воно того, щоб думки змінювались кожної митті, бажання били в очі і мозок, змушуючи легені робити важкі зідхання? Чи варто того, щоб він писав вірші, вставляючи начебто шедевральні фразочки, які принесе вітер і залишить в його довгому русому волоссі? І що натомість? Я не люблю вірші. Це мертві твори. Я їх не люблю, проте пишу. Але то мабуть для образу романтика, в моєму оповіданні Бакс любить творити поезію. Він пише вірші на одинарних аркушиках. Для пафосу користується чорною ручкою. Пише і одразу хоронить під такими ж трупами у вигляді такої ж макулатури, з таких же аркушів, з такими ж чорнилами, з такою ж лірикою. Хоронить, не перечитуючи. Один аркуш похоронений серед инших сотень таких же — як і один поет серед сотень таких же. Поєднує їх і те, що вони ніколи не будуть реябілітовані. І коли Бакс зрозуміє, що він виріс, і викине на смітник всю макулатуру, яка лежала в його столі, не перечитаючи,щоб згадати дитинство, це означатиме, що душі віршів пройшовший всі кола пекла в письменному столі, переходять у чистилище, на смітник для того, щоб потім перейти до раю, в той час, як тіла поетів просто згниють під землею. Шкода, що Бакс не зареєстрований в соціяльних інтернет-мережах, инакше, фото цієї поезії зберігалися б у віртуальності. Тоді б він вважав би себе поетом з великої літери "п", він отримував би позитивні коментарі від віртуального м'яса, він би почав вважати себе зіркою. Ну шо, ти стіхі єщьо пішеш? - питав би знайомий гопнік, так пишу - відповідав би Бакс. Нє пєрєрос ету х…ню? - питав би гоп, ні, не переріс, сумно відповідав би Бакс. Але він вже так давно нічого не писав, вітер так давно нічого не залишав в його голові. І поезія Сергія Жадана, якою він надихався, вже не рятує. Все, значить виріс. А тепер він ходить вулицями, їздить маршрутками і трамваями, сидить бібліотеками, тусується арт-клубами і намагається викурити з голови образ який створив. Чого він разом із аркушами не полетів у смітник?

Ці очі кольору Азовського моря.

Чого вони не поїдуть на сміттєпереробну фабрику? Невже це не сміття,як і те дитинство, яке пролежало в письмовому столі більше, ніж п'ять років? Яка пошлятина це все... Ходити, блукати. Від зупинки до зупинки, від району до району шукати, бачити небо, будинки, проте не бачити лише моря. Море, яке безмежне, що й не видно горизонту. Треба або знайти, або викурити. Не знайшоши втілення того образу вдень, Бакс викурював його цигарками та енерґетиками ввечері, у дворах на лавочках. Він абстрагувався, дивлячись, на харчки і думаючи про їхніх митців. Але сам не надто помічав, що й сам перетворюється на гопоподібних. Дитячий галас з дитячого майданчика уносив свідомість Бакса десь під хмари. Коли він прилітає під хмари, то розуміє, що знаходиться під земелю, яка утоптана п'ятиповерховим житловим будинком. Після цього він просто прокидається від ненадійності вестибюлярного апарату і додає фону до цих харчків. За місяць процедур позбавлення зеленоокого образу мозок Бакса настільки отупішав через енерґетики, що той з трудом згадував таблицю множення. А свідомість дуже часто летала в плазму.
Бакс бачив творення світу, бачив Адама, а під ним Єву. Він бачив своє життя, думав, що вже помер, але одразу прокидався, знову ж таки, через нестійкість свого орґанізму до цих зомбоенерґетиків. А очі все не зникали, натомість, до них домальовувалися риси обличчя. Це було повільно і неминуче, як спостерігання за иншою величезною планетою, яка вже через місяць вріжеться в твою. Бакс невільно почав практикувати позатілесні прогулянки. Він літав над містом, щоправда, кожного разу за одним маршрутом. Точка відродження була над Дніпром, далі він летів на телевежу, а після - на вежі на проспекті Металургів. Він думав, що то він літає і шукає це море, але то просто йому почали постійно снитись однакові сни. Хоча це і не сни, це просто його плющить від енерґетиків. Проте, через деякий час, зрозумівши, в кого він перетворюється, Бакс поступово закінчував з цими наркотиками. Він хотів тверезо практикувати позатілесні прогулянки. І це, знаєте, йому вдавалось. Чи то енерґетики так споплюжили його свідомість, чи то ще щось. До обличчя почала додаватись шия. Вона така тендітна. Як її зараз не вистачає поряд...
Так минув ще місяць. Бакс вправно практикував задумане. Він шукав літературу, вказівки. Радився зі спеціялістами.
- А що у вас є з птп? - питав у продавщині в однії езотеричній крамниці?
- Є дуже цікава штука. Це диск. Ви можете його залити на свій плеєр, а коли лягатимете спати, просто втикнете навушники і вас самі витягнуть. А ви не боїтесь, що коли ви будете гуляти, то ваше тіло займе хтось инший? - продавщиня була дуже милою, кудряве волосся прикрашало посмішку.
- Я й не думав про це. А що можливо таке?
- Все можливо.
- А ви самі пробували цей диск?
- Я його якось залила на плеєр, але потім, коли дала братові залити ще музику, він мені випадково видалив той файл.
- Може то на краще…
- Та я теж так подумала і вирішила його не практикувати.
Диск той Бакс все-таки не купив. І не тому що побоявся, що тіло можуть заняти, а тому що просто не вистачило грошей. Минав вже другий місяць блукань над світом. Власне, блукав він тільки над своїм Запоріжжям. Літав над проспектом, заглядав у вікна. Намагався підслуховувати розмови, але в такому стані це майже неможливо. Шумове наповнення цього сприйняття надто розмите, без шансів розрізнити бодай якісь конкретні звуки.
І ось одного разу, повертаючись у своє тіло, йому наче щось заважало, він не міг зручно у нього увійти, аж тут він прокинувся. Прокинувся занадто рано. Покрутивши в боки головою, він зрозумів, що чує дуже погано. Всі звичні звуки майже не розрізнялися, хіба якщо, ретельно прислуховуватись. Він зрозумів, що ця справа і дійсно є небезпечною, адже зараз він увійшов у своє тіло не повністю. Мабуть, його слуховий апарат залишився там, на зовні. І дійсно, якесь відчуття невідчуття тіла. Бакс намагався заснути ще раз, щоб вийти і знову зайти як треба, але не виходило. Вдень у нього сон дуже неміцний. Решту всього доби він промучився вдома, вирішивши нікуди не ходити. З трудом дочекавшись ночі, зависаючи на езотеричних порталах і форумах, він уклався спати і нарешті вийшов з цього світу. Знову прогулянка проспектом, завітав до друзів: вже всі спали. Але вирішив повертатися назад, і знову входячи у своє тіло, він зрозумів, що не може увійти в нього повністю. Щось там заважає, наче в нього вселилось щось маленьке, тому він сам повністю не вміщюється. Бакс дуже перелякався, що знову прокинувся. Слух погіршився.
Відчуття невідчуття загострилось. Бакс вирішив зав'язувати. Боже, яке тіло домалювалось до шиї...
Не відчуваючи ліжка, підлоги, він поплентався на кухню, запалив комфорку і підніс до блакиті палець. Болі не почув, проте на пальці лишився опік. Тут Бакс зрозумів, що він втратив своє тіло. Він вже не сподівався на те, що відчуття згодом повернуться. Що ж, це не так вже й страшно, але зі слухом набагато гірше.
Певне, то доля кожного поета, кожен має зійти з розуму, спитись, померти від передозу, чи ще від чогось. Кожен, хто не знайшов ці очі. Якщо поет не знайшов їх, то вони просто його поступово вбивають. А коли поет помре остаточно від марного пошуку свого вигаданого образу, його могила даватиме незрозуміле, ледь помітне світло. Адже то могила божевільного поета. Але Бакс ще живий. Він вже адаптувався до свого стану. Він спалив всю езотеричну літературу, почав молитись і ходити щотижня до церкви. Хоча мало розрізняв, де католична, а де правосланва. Але це була остання надія на повернення слуху.
Бакс знову почав писати. З нього прямо валили емоції, враження. Він намагався переключитсиь на прозу, але не виходило. Він зрозумів, що назавжди залишиться поетом. Бакс бачив, що росте у своїй майстерності, тому, свої вірші він вже не хоронив, а просто ховав в папку і час від часу перечитував. Насправді, йому було все одно, що з нього валить, які епітети він підбирає, просто він хотів створити новий образ для того, щоб забувся і назавжди зник цей страий. Якби ж він додумався до цього раніше, то залишився б цілим. У своїх строчках він задивлявся в сірі очі , але ті наповнювалися Азовським морем; він проводив рукою по новому обличчю, але воно знову трансформувалось до старого. Він цілував нову, не таку тендітну шию, але вона знову ставала такою лагідною із френцузькими парфумами. В його рядках нове, високе безфіґурне тіло лежало, дригаючись у передорґазмених конвульсіях, але плавно виникаюче з нього старе, з вишуканими формами починало розтоплювати та плавити собою твердий чорний шоколад від дотиків. В тих рядках він чує новий тенор цього високого худорлявого тіла, яке видає орґазм в нічному пустому трамваї.
Трамвай їде без зупинок нічним містом, світло в ньому вимкнене. Усюди люди, всі чекають його на зупинках, щоб сісти, а ми просто проїжджаємо повз, з'єднавши в єдине свої тіла. Сьогодні тут їздили смердючі пролетаріяти, завтра тут їздитимуть смердючі пролетаріяти, а зараз тут ми, робимо нове життя, смакуючи божественим задоволенням. І здається що і цілий світ зараз відчуває це задоволення, і кожна пара в цьому місті робить нове життя. З кожним метром, які ми проїжджаємо, з кожною зупинкою, яку ми минаємо, з кожною фрікцією, здається, що ось-ось станеться вибух, поллється чистий дощ і по світу розлетяться тисячі, мільйони плачів новонароджених.
І коли Бакс розплющює очі, бачить не худорляве а те, своє таке знайоме фіґурчасте тіло; чує не тенор, а такий милий фальцет. О, яка ж вона зараз чудова, коли відчуває насолоду... Бакс тоне в її м'яких губах.
Але минали місяці, не одна сотня аркушів була виписана чорною, синьою ручкою, олівцем. Бакс зрозумів, що в цьому світі або на цьому світі цих очей, цієї шиї, цього тіла і цого фальцету він не знайде. Це просто вигадка, міф; це вигадана казка, якою він до цього вважав Святе письмо. Минали роки і враження поступово притуплювались, емоції вщухали, слух поволі повертався. Старе життя поступово перетикало в нове. А ці очі й досі його вбивали. Бакс вже не вдивлявся в чужі на вулицях в автобусах. Він їх просто намалював і поставив поряд з іконою Святої Марії. Він молився спочатку іконі зеленим очам, а тоді іконі Марії. Робив це кожного дня перед сном і після.
Той образ виконав свою справу: зробив Бакса божевільним. Бакс все менше писав, поки одного дня, видавивши з себе якусь нісенітницю, не попрощався зі своїм поетичним минулим. Він не творив взаґалі. Ті аркуші вирішив не хоронити і не ховати в папку. Бо то є Святе письмо. Воно лежить поряд із Новим Завітом. Бакс зайнявся спортом. Він почав бігати та захопився великим тенісом. І кожного разу, йдучи на тренування, він кидає погляд на останній свій твір. В той прощальний поетичний день, Бакс змусив себе написати прозовий твір. Тепер він лежить, неначе прибитий, на його письовому столі.
"Тоді, коли твої очі стануть такими рідними для мене; і тоді, коли я почну помічати тебе сіру в сірій масі; тоді, коли я почну чути твій голос у кожному нічному сновидінні і відчувати твої дотики в кожному ранковому. Тоді, коли я почну губитись в твоїх обіймах, як в обіймах морфію, я почну все більше усвідомлювати те, як обертом пливе земля. Саме тоді я захочу надіти на тебе кандали, приковати до стіни, прив'язати до стовпу, до батареї, прибити цвяхами до ліжка або підлоги... а можно і до стелі... я тебе й там дістану...
... і після цього всього взяти тебе...
... Зробити це по постмодерновому, по-андерґраундному...
Взяти тебе з українською емоційністю, з кавказською темпераментністю, з сибірською суровістю, анґлійською консервативністю та індіянською безбашенністю...
... Виграти тебе по-анархічному, по-тоталітарному...
Кожного разу входити в тебе так, щоб кремль, білий дім та пентагон дали величезні тріщини та рухнули, розчвавивши разом з тим всіх, хто там знаходитиметься на той момент в середині...
Робити це так, щоб наша планета перевернулась. Щоб захід перемістився на схід, а схід - на південь.
Доставити тобі такий оргазм, шоб уві сні до мене підійшов гітлер і зауважив, шо саме в пошуках цього насправді він захопив всю Европу...
... і після цього ніжно-ніжно поцілувати і засунути в сейф, ні кому не показувати та нікому не віддавати. Бо тільки твої очи стануть для мене такими рідними, тільки тебе я бачитиму у сновидіннях, тільки в твоїх обіймах я губитимусь, як в обіймах морфію, моя Пані... Сховати тебе подалі від сторонніх очей, шоб ніхто не бачив, ніхто не питав. І робити з тобою все, шо завгодно кожного дня, кожної години, кожної митті; будь-де: на ліжку, на столі, на підлозі, на стелі; в будь-яких позах...
робити це, допоки ти не почнеш відчувати залежність від мене, і тоді я робитиму це ще частіше. Вдвоє...
допоки ти не зрозумієш, що я твій Бог
І я цього досягну. Це все буде так. Бо я так жадаю. З самого народження...
залишилось тільки знайти тебе..." (с)


23.10.2010невідчуття



Форма твору: Містика
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 323
Опубліковано: 15.04.2011 02:12





© Copyright: Баско Листопад



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи