http://www.chitalnya.ru/

ІНТЕРВ'Ю З ДОКТОРОМ ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК О.М.НІКОЛЕНКО


1. Скільки років Ви працюєте в ПНПУ ім.В.Г. Короленка?
Я працюю в Полтавському національному педагогічному університеті з 1990 р. Починала як учитель, у 1987 р. я прийшла працювати у свою рідну школу №28 м. Полтави. Потім вступила до аспірантури. Захистивши кандидатську дисертацію, прийшла працювати в університет. Це мій рідний заклад, я його дуже люблю і нізащо не піду звідси, адже я віддана своїй праці, роботі зі студентами, педагогіці, літературі. Це моє життя і моє покликання!

2. Що Вас надихає на роботу зі студентами?
Мені змалку хотілося бути вчителем. Із п’ятого класу я вже знала, що буду вчителювати, що в мене не буде іншої долі. Мені здавалося, що вчителі завжди залишаються молодими, творчими й енергійними людьми, тож мені хотілося стати такою, якими були мої улюблені наставники. У мене були дуже гарні вчителі і в школі, і в подальшому моєму навчанні. Це моя улюблена вчителька літератури Ніна Григорівна Купрієнко, з якою я й зараз підтримую стосунки. Це викладачі, які мені зустрічалися в Полтаві та в Києві, в тому числі Іван Трохимович Крук, Михайло Федосійович Гетьманець, мої наукові керівники по кандидатській і докторській дисертаціям. Доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Ніна Євгенівна Крутікова стала для мене недосяжним ідеалом. Вона була опонентом моєї докторської дисертації, але вона для мене лишилася символом не тільки досконалого науковця, але й символом жіночності. Ніна Євгенівна до 94 років зберігала світлий розум і свою принадність як жінка. Мої учителі завжди були віддані своїй роботі, тому я маю йти їхніми шляхами і віддавати себе вже своїм учням – моїм студентам, аспірантам, докторантам.

3. Що собою являє Ваш творчий доробок? Яка, на вашу думку, була найцікавіша робота?
Наукою та літературою я займаюся уже багато років. Маю понад 350 наукових праць, серед них близько 20 підручників та посібників із грифом Міністерства освіти і науки України, більше десятка монографій. Найцікавіша робота – це остання робота. Хотілося б створити щось справді цікаве не тільки для мене, а й для всього суспільства. Зараз активно займаюся упровадженням нової Концепції літературної освіти в Україні. Очолюю групу з розробки нових стандартів загальноосвітньої школи. Далі розпочнеться робота над новими навчальними програмами для школярів, адже реформування освіти потребує кардинальних змін і в галузі літературної освіти. Мені хочеться зробити літературу цікавим та необхідним предметом у школі. Я прагну, щоб наші діти читали, не хочу, щоб вони тільки занурювалися в Інтернет і замінили книгу аудіо та відео засобами. Книга як засіб пізнання, засіб виховання почуттів (так, до речі, вважав Гюстав Флобер) має посісти належне місце у житті суспільства, бо з книги ми засвоюємо уявлення про світ, а головне – відкриваємо себе, формуємо себе як особистості.
Якою була тема Вашої першої наукової праці?

Ще на другому курсі я розпочала наукову роботу над курсовою, присвяченою нашому землякові Василю Нарєжному. Він був засновником російського роману, послідовником французького письменника Р. Лесажа, якого ми зараз зы студентами вивчаємо в курсі зарубыжноъ літератури XVIII ст. В. Нарэжний написав роман «Російський Жилблас», який дуже гарно знав М. Гоголь. Спираючись на досвід В. Нарєжного, Микола Гоголь побуджував авантюрний сюжет «Мертвих душ». До речі, у нашій бібліотеці зберігаються видання творів В. Нарєжного XIX століття. Я користувалася цими виданнями і була натхненна цією працею на подальшу роботу.

4. У Вас є наукова школа. Відомо, що Ваші аспіранти своєчасно захищають кандидатські дисертації. У чому секрет такої чіткої роботи?
Справді, наукова школа при нашій кафедрі існує вже давно, адже на кафедрі працює два професори і вісім кандидатів наук. Фактично всі молоді кадри на нашій кафедрі – це випускники нашої аспірантури, яка була відкрита 1997 року. За 15 років під моїм керівництвом було захищено 16 дисертацій. Є вже й такі колишні аспіранти, які захистили кандидатські, а тепер вже написали докторські (О.І. Кобзар, Т.І. Кушнірова). Тому при кафедрі відкрили докторантуру, тобто ми вже матимемо незабаром нових докторів наук із російської та зарубіжної літератури. У підготовці аспірантів в мене не існує жодних таємниць. Я можу сказати лише одне: роби як я. Я щодня працюю, тож і вони мають працювати. Щодня слід приділяти науковій роботі 3-4 години. Якщо ти не встигаєш, то треба просто вставати раніше або лягати пізніше. Особисто я встаю раніше, можу встати і о 3-ій, і о 4-ій годині ночі для того, щоб щось написати, бо вдень просто немає такої можливості. Науку треба любити, це як повітря – воно має бути необхідним для життя. Я не можу примусити нікого працювати, взагалі, примусити когось творити неможливо, для людини це має бути життєво необхідним. Якщо в неї щось не виходить, тож це не її повітря, і вона повинна шукати інший кисень, тобто іншу діяльність. Я радію з того, що наші аспіранти та молоді кандидати наук не просто захищають свої роботи, а плідно працюють. Мені подобається, що ми їх бачимо й чуємо і в Україні, і в нашому університеті. Вони мають наукову репутацію. Для мене, наприклад, це дуже важливо, щоб людина мала репутацію. Колись поняття честі, людської та професійної гідності були ключовими. Зараз їх призабули й діти, й батьки. Я вважаю, що і зараз поняття честі та репутації є важливими. Людина має відповідати за те, що вона робить у своєму житті. Колись у Ферапонтовому монастирі XV століття мені показали замок, на якому було викарбовано ім’я майстра. Тобто людина відповідала за справність цього замка, за те, що він буде відчиняти й зачиняти двері. І цей замок служить і нині. Для фресок художники готували розчин, що мав настоятися протягом 20 років (у спеціальній ямі). Отже, давні люди думали про те, що вони будуть робити через 20 років! Творити прекрасне! А ми живемо одним днем, думаємо про злободенне, а не про вічне… Мені б хотілося, щоб мої учні теж закладали «фарби» для творення краси вже сьогодні, й через двадцять років творили свої «фрески» в науці. Ще Нікола Буало писав про те, що письменник має бути моральним, так само я хочу сказати і про науковців –вони мають бути втіленням порядності, моральності, жити тим, що вони пропагують. Я б хотіла, щоб усі мої аспіранти продовжували ту справу, яку розпочали. Як учитель я несу відповідальність за їхню діяльність, тому якщо хтось із них схибить, це буде моя помилка.

5. Що Ви порадите молодим науковцям?
Я можу порадити тільки одне – не гаяти часу. Життя дуже швидко минає, роки збігають так швидко, що ми не встигаємо навіть озирнутися. Треба думати про майбутнє – чим займатися і ким бути вже зараз, починаючи із другого курсу. Тому я усім студентам раджу, щоб вони найскоріше починали думати над своїми курсовими проектами та науковими проблемами. Ось, наприклад, доцент нашої кафедри Анастасія Миколаївна Чеботарьова. Вона працювала ще студенткою над своєю науковою роботою, а тепер вона вже стала кандидатом наук. Так само Вікторія Миколаївна Люлька – теж починала студенткою розробляти свою наукову тему, а нещодавно захистила свою кандидатську дисертацію. Утім, життя продовжується і після захисту кандидатської дисертації. Життя широке й неосяжне, тому треба цікавитися всіма напрямками науки, щоб бути сучасним, щоб самому розвиватися у цьому житті. Учитель, викладач, науковець має бути рухливим і мобільним, має прислухатися до життя,яке нас щодня навчає.

6. Яким чином наукова творчість, здобутки стосуються Вашої родини?
Я дуже люблю науку, але ще я більше люблю свою родину і свій дім. Ніна Євгенівна Крутікова, яка стала для мене ідеалом науковця, була ще й прекрасною дружиною, гарною матір’ю, потім бабусею. Я вважаю, що жінка, яка не відбулася у сім’ї, дуже страждає. Тому треба, щоб жінка була щасливою і в родині, і у своєму домі, і у своїй кар’єрі та науковій діяльності. Тому для мене це нерозривні поняття. Щастя – це коли з радістю йдеш на роботу і з радістю повертаєшся додому. Радіючи, я йду на роботу, а потім вертаюся додому, бо на мене чекає моя родина, мій дім. Хочу, щоб він наповнювався світлом, теплом моїх друзів та близьких, адже їм я так само віддана всією душею, як і науці.

7. Ким Ви бачите Вашу доньку у майбутньому?
Я ще не думала про її майбутнє, але вже бачу, що є певні гени, що їй передалися – це філологічні гени. (Сміється). Катруся з цікавістю читає книги, вчить іноземні мови, у неї є хист до їх вивчення. Інколи моя донька їздить зі мною на конференції. Чесно кажучи, спочатку не було з ким її залишити вдома (учительські діти завжди з нами на роботі), а потім їй самій сподобалося. У дорозі ми щось цікаве читаємо (вголос!), а в іншому місті завжди знаходимо можливість піти в музей чи в театр, Катруся збирає всі театральні програми, як і я. І це для мене велика радість мати вже майже дорослу співрозмовницю й соратницю. Побачимо, що буде! Але я вважаю, що матір повинна дати дитині головне – грудне молоко й Слово. З молоком до дитини приходить здоров’я, а зі Словом – мислення, творчість, духовність. І з цим дитині йти далі по життю, обирати свій шлях.

8. Яким є Ваше ставлення до 9 травня в історії нашої держави?
Наближається свято 9 травня – воно і світле і водночас сумне, бо ми пережили велику трагедію в нашій історії. Мені шкода, що молодь починає забувати про ці події, не вивчає історії, а як наслідок, не розуміє сутності Великої Вітчизняної війни. Мені здається цьому слід приділяти особливу увагу, вчитися розбиратися в цьому, спілкуватися з ветеранами, шанувати їх пам'ять. Також молодь має розуміти все, що відбувалося по різних берегах Дніпра. Минулого року я побувала у Львові й зрозуміла тих, хто не сприймав радянських військ і хто воював із ними. Наша історія, полита кров’ю, повинна нам боліти, випалюючи наші серця. Ми повинні крізь призму вітчизняної історії робити висновки щодо сьогодення й майбутнього. Історія дає нам неоціненний урок. Зараз у світі подеколи з’являються випади неофашизму. Ми бачимо, що все це відбувається то в Німеччині, то в Австрії, навіть у Росії – це все йде від незнання історії. Я приносила студентам-журналістам шедевр світової документалістики, фільм Михайла Ромма «Обыкновенный фашизм». Виявляється мало студентів знають про цей фільм. В ньому розповідається про процеси, які відбувалися у людській свідомості під впливом фашизму. Фашизм – це не просто система, а й те, що сидить у душі людини і стає масовим явищем на шляху до знищення людства. Я думаю, нам не вистачає таких фільмів, знання історії таких жахливих сторінок історії, як сталінські репресії, знищення української інтелігенції та ін.
До речі, зараз виходить на екрани новий документальний фільм «Соловецькі в’язні. Фільм перший. Микола Зеров». Презентація цього фільму відбулася 28 квітня у приміщенні Полтавської обласної державної телерадіокомпанії «Лтава». Фільм буде транслюватися на обласному телебаченні і на загальнодержавних каналах. Цей фільм став відкриттям для нас як для авторів – у ході зйомок було проведено чимало пошуків. Творчістю М. Зерова я займаюся понад 20 років, і стільки ж часу, аж від вступу до аспірантури, я йду з цим матеріалом, з цією відкритою раною. Я була під сильним враженням від того, що ми побачили під час роботи над цим фільмом – це і місце масових розстрілів, і Соловецький монастир, де були знищенні М. Зеров, Л. Курбас, М. Куліш та багато інших. Я дуже хочу, щоб про це дізналися усі, щоб воно боліло усім і для того, щоб люди знали нашу історію. Народ, який не знає історії власної країни, ніколи не заживе слави у світі.

9. Що би Ви побажали собі й колегам у переддень весняних свят?
Мені хочеться побажати всім радіти цьому життю, як радіє природа і як радію я сама. Життя не може бути безхмарним, але воно все одно прекрасне і несподіване, безмежне і яскраве. Жити на повну силу, співати на повний голос, дихати на повні груди – ось мої побажання усім моїм студентам і колегам!



Автор: Євгенія Гонтар
Жанр твору: Інтерв'ю
Форма произведения: Розповідь
Опубліковано: 29.04.2011 22:48