chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Розмова з дідусем

[Катруся Степанка]  Версія для друку


Присвячується моєму дідусеві Велесику Івану, який не дожив місяць до 99 років.


– Не треба проклинати ворогів,
їм, просто, побажати довго жити,
так довго, щоб померти вже хотів,
не може гірше покарання бути.

Казав так мій старесенький дідусь,
який розмінював своє сторіччя,
– Я б з радістю спустив би кволий дух,
давно вже стерлися усякі протиріччя.
Ще серце кріпке, тіло ж бо - безсиле,
в усіх молитвах плутаю слова.
Єдине, що залишилося миле,
молитву лиш, сприймає голова.

Безпомічність, коли вже розум смирний,
ця люта кара переходить в вічне…
хвилина - рік, година – крок безмірний…
усе стояче і гниле…, а не протічне.
Увесь цей простір ти на самоті,
… початку де немає і кінця…
було усього у моїм житті,
давно готовий «вдіти я вінця».

Якщо ти хочеш, внученька, добра,
бажай прожити всім, допоки сам
даєш ти раду, навіть хоч стара,
але не в тяжкість ні собі, ні небесам.
Найважче бути довгим тягарем,
безпомічним, капризним мов дитя,
коли життя проходив королем,
тепер існуєш купою сміття.

Дивилася на нього зі сльозами.
Так мені шкода, бо дідусь.
Хай би ще жив…
На його ж місце, не заманиш калачами,
й приміряти на себе б не хотів
той довгий вік, який усім бажаєш –
сто років, двісті, триста… щедрі ми.
Добре воно чи зле і сам не знаєш,
ми молоді, ми всі ще із крильми.

Молили завжди баба і дідусь:
– Дай Боже днів допоки даю раду,
щоб не обтяжувати дні, хоч би комусь…
Я пам’ятаю кріпко ту пораду.

Сама прошу тепер про це Отця:
– Дай Боже років стільки… поки кріпка,
бо вистраждана мудрість є ось ця,
й остання мить життя... хай буде легка.

2012р.



Рубрика твору: Лірика філософська
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 152
Опубліковано: 07.04.2012 14:57





© Copyright: Катруся Степанка



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи