Небо в тополях
Лоскоче красень-вітер у хмарках,
Тримають небо трепетно тополі
На кострубатих стомлених гілках.
Бояться, бідні, навіть шелестіти,
Завмерли, загубивши часу біг,
З вершків щоб ненароком не впустити
Той неозорий світу оберіг.
Тополі! Час вам, мабуть, подрімати,
Давайте трохи вам допоможу!
Я зможу ваше небо потримати,
Переступивши обрію межу!
Долоні – вище! Хмар я не боюся!
П’яніють коси в вітрянім хмелю.
Не лоскочи так, вітре! Засміюся
Й додолу синє небо розіллю…
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 13.04.2012 22:39