ТЕРЕМОК
Здобула десь грошей жменьку,
Щоб в норі не бідувати
Стала хатку будувати.
Хатка славна та вдалася:
Мишка звести спромоглася
Стіни з пряників медових,
Вікна з бубликів чудових,
Дах – з родзинок черепиця,
В хаті ліжко-паляниця,
Стіл в кутку – пухкі млинці,
Із гречаників стільці,
Ще й налисник-килимок.
Отакий-то теремок!
Добре буде Мишці жити!
Тільки сіла відпочити,
Вже хтось з сиру двері рве:
– Хто в цім теремі живе?!
– Хто-хто! Мишка будівниця.
– А я Жабка мандрівниця,
Скрізь стрибаю, їм траву.
Можна, й я тут поживу?
– Та живи, заходь у дім.
– Ква! Тебе я не об’їм.
Умостилась на стільці,
Поглядає на млинці.
Тільки сіли до вечері,
Ще незваний стука в двері,
З ковбаси тріщить замок:
– Чий це диво-теремок?
– Я хазяйка Шкряботушка,
В гостях – Жабка ще Квакушка.
– А я – Зайчик Побігайчик,
Дайте хліба хоч окрайчик!
В теремок заліз вухатий,
Зразу вклався в ліжко спати.
З димаря курить димок –
Вгамувався теремок.
Грюк-грюк-грюк! – Кому не спиться?!
– Братик Вовк, сестра Лисиця!
Бідняки ми подорожні,
Животи у нас порожні,
Нам вечерю й дві постелі.
Хто живе ще в цім готелі?
– Я хазяйка Шкряботушка,
Та, що їсть млинці – Квакушка,
Зайцеві погано спиться,
Бо лишилась паляниця.
Вам нема вже як зайти,
Примостіть хіба хвости...
Лиска хвостик примостила –
Килимок з підлоги з’їла,
Вовк своїм хвостом махнув –
Півстіни й вікно ковтнув!
В бублик око заглядає.
– Хто тут є?! – Ведмідь питає,
Заревівши на весь ліс,
– Може й я б в цей терем вліз?
– Що ти!!! Тут сіренька Мишка,
Жабка їсть гречаник нишком,
В хаті Зайцеві не спиться,
Бо пропала паляниця,
Вовк ковтнув із сиру двері
Й тихо виє без вечері,
Лиска діла десь замок,
Доїдає килимок!
Тож, Михайле, вибачай,
Йди десь далі і прощай!!!
Не пішов Ведмідь від хати,
Став підряд все доїдати:
Стіни – пряники медові,
Вікна – бублики чудові,
Розжував стільця без спинки,
В рот сипнув смачні родзинки,
Ще знайшов шматок млинця
Та й доїв все до кінця.
– Що ж робити нам?!! – щосили
Гості враз заголосили.
Пхинькає товста Квакуха,
Стогне Заєць Довгі вуха,
Вовк з Лисицею до ночі
Терли хвостиками очі,
Ще й Ведмідь аж змок від сліз:
– Так я в терем і не вліз!!!
Та й пішли всі в ліс шукати
Ще готелю, чи то хати.
А маленька сіра Мишка
Заховалась в нірку нишком
І хоч як, бува, бідує,
Теремка вже не будує.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Вірші для дітей
Опубліковано: 02.05.2012 15:00