chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Мамин день народження

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


З Сашком таки щось не гаразд. Ось уже більше тижня він якийсь задумливий, а на розпитування Лесі просто відмовчується. У інтернаті не прийнято лізти одне одному в душу, та Сашко ж найкращий друг! Леся потайки стурбовано спостерігає за товаришем. Ось він шепочеться з якимись незнайомими хлопцями у дворі. Мабуть надумав утекти. З інтернату дуже часто хтось тікає. Пізніше їх приводять з міліції. Та Сашко ж не такий!.. А вчора ввечері Леся бачила, як він тим же самим хлопцям віддав свою улюблену мобілку. Невже Сашко курить травку?!
Сашкові давно впало в око, що непомітно вибратися з інтернату можна саме в цей час. Правда, у так званий батьківський день справжні батьки до їхнього сиротинцю навідуються рідко. Хіба що до чорнявого Ренатика приїжджають інколи тато й мама на мерседесі. Подарунків дорогих навезуть, солодощів усяких... Ренатик потім довго ще роздаровує різні розкоші товаришам, та ніхто не завидує дитині, яка не потрібна найріднішим людям у світі.
Саме сьогодні Сашко здійснить задумане! Леська про щось здогадується. Нехай! Після сніданку почнуть з’їжджатися родичі, і ніхто не помітить його відсутності може навіть до вечора. Сашко прокрався до дірки в паркані в глибині двору, виповз, як в’юн на вузьку дорогу, та не пішов нею, а минув чиїсь городи і ледь помітною стежечкою подався до автобусної зупинки. Котра зараз година? Рука звично прослизнула в кишеню, але замість найкращого в світі телефона наткнулася на той самий згорток... На мить жаль опанував хлопцем, та він рішуче прогнав його. Треба поспішати!
– Куди це ти?! А як же я? Невже не міг хоч попрощатися?
Від несподіванки Сашко закляк на місці і здивовано кліпав на захекану Лесю.
– Це не те, що ти думаєш. – промовив зніяковіло.
– А що мені думати?! Я бачила, що ти продав тітчин подарунок! – нагадала Леся про мобілку, і жаль знову затуманив Сашкові очі.
Хіба ж йому не шкода телефона? Адже цілий рік канючив у тітки Тамари, і та нарешті зглянулася і купила йому дуже дорогу для неї річ. Мобілка майже така, як у Ренатика і Сашко крадькома милувався нею, або просто мацав пальцями в кишені. Леся знала, як багато значив для хлопця той тітчин подарунок. Та він з тіткою якось домовиться...
– Не продав, а виміняв! Сьогодні у моєї мами день народження! 40 років. Поглянь лиш. – Сашко розгорнув перед дівчиною згорток.
– Яка краса! Ти їдеш до мами на день народження? Візьми мене з собою!!! – защебетала Леся, переводячи погляд з невеличких золотих сережок у згортку на хлопця, який ніколи ні в чому не міг їй відмовити.
До обласного центру їхати довгенько, і Сашко набурмосено мовчить, слідкуючи, як лишаються позаду дерева та будинки. Дівчина також принишкла. Доїхали непомітно. Трішки поблудили, поки знайшли мамин гуртожиток. Ось і її кімната. Хоч би була вдома. .
– Мамо! – Сашко зазирає у відчинені двері.
– Валько! Прокидайся. До тебе гості. Не забув синок про ювілей! Та очумайся вже! – весела компанія галакотіла навколо жінки з опухлим від горілки лицем.
Мати з самого ранку перебрала лишнього і ніяк не могла підвести голову з-поміж тарілок з сякою-такою закускою.
– Та глянь же який подарунок! – невгавав якийсь жвавий чоловік з надгризеним огірком у руці – За золото в ломбарді чимало можуть дати!
– Заткнись, Миколо! – обізвалась нарешті іменинниця і підвела хмільні очі на прибульців.
– Мамо, з днем народження. – запинаючись випалив Сашко, – Не треба ломбарду! Ти потерпи, ще мало лишилося. Я заберу тебе звідси...
Мати тремтячими пальцями спробувала надіти сережки, та вуха позаростали і не піддавалися.
– Я пізніше надіну. Випийте з подружкою за моє здоров’я – від маминої мови на Сашка пахнуло перегаром, і він мимоволі відсахнувся.
– Ми поспішаємо, до вечора треба встигнути назад. Ходімо, Сашо. – нерішуче обізвалася Леся від дверей.
Їх не дуже й спиняли.
– Ох і попаде нам в інтернаті! – оговтався нарешті Сашко.
– Не попаде. Я ще з автостанції телефонувала своєму двоюрідному брату, і він відпросив нас у директорки. Давай купимо бубликів, бо я голодна...– Леся як могла відволікала хлопця від невеселих думок.
– Ти не думай... Вона хороша. Просто після татової смерті спилася. – втупившись у вікно автобуса кидав слова Сашко, – То й що, що позбавлена батьківських прав! Зате я синівських не позбавлений! Закінчу школу, піду на роботу. Вчитися далі й заочно можна. Я її вилікую. Аби тільки протрималася... Куплю квартиру в кредит. І маму заберу. Без тебе, Лесю, я також нікуди... Будемо разом жити.
– А я – Леся від хвилювання не знала що сказати, адже до цього часу свого дому у неї не було навіть у мріях, – почеплю гарні штори і кругом поприбираю. Я любитиму твою маму...
Автобус мчав польовою дорогою, а діти їли бублики і фантазували про свою майбутню оселю. Декілька пасажирів дрімали і не звертали уваги на те заклопотане бубоніння. Тільки бабуся з кошиком з сидіння навпроти уважно дослухалася до балачок двох сиріт.. Ось і зупинка. Старенька схопила кошика і поспішила до виходу.
– Господи святий милосердний! Дай їм сили здійснити задумане... – прошепотіла вона, важко ступаючи східцями.
Сашко з Лесею також вийшли з автобуса і вузькою дорогою побігли до свого інтернату. А Господь дивився з неба услід і мудрував, як же виконати таке непросте прохання їх випадкової попутниці.



Форма твору: Розповідь
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 540
Опубліковано: 15.05.2012 08:17





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи