chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

ПОХОРОН П'ЯНИЦІ

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Раз після п‘янки вмер один п‘яниця
У літній ранок сонячний та ясний.
Удома думали – на завтра ще проспиться,
Та кинулись – не дихає нещасний,
І синюваті посіріли щоки..

Остання путь важка і сумовита,
В труні йому ні холодно, ні жарко.
Спалила тіло клята оковита,
А душу чорт давно забрав за чарку,
Краплинку щастя й п‘яної мороки.

Вдова у чорнім трішечки сплакнула,
Печальні розпорядження давала,
Свою полегкість ще не осягнула,
Бо часу поки на думки не мала,
Все уявляла – зараз встати має…

Та ні! Чуже, якесь тверезе тіло
Вперед ногами винесли із хати.
Хтось буркнув стиха: – Що ж, не ”пофортило”
Йому з похмілля тяжкого ригати…
Смерть з перепою дуже помагає!

Натхненно й сумно пєвчі завивали
Про вічне щось, про ”нині” і про ”прісно”,
На кладовищі випить не давали,
Та кликали усіх до хати, звісно,
До страви, що вдова приготувала.

Прийшли друзяки з сизими носами
Товариша по пляшці пом‘янути,
І сердилась душа під образами,
Що з чарки більш не прийдеться ковтнути.
Й горілка за померлим сумувала…



Рубрика твору: Драми у віршах
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 263
Опубліковано: 03.06.2012 20:21





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи