Елегія дощу |
| Я чула якось серед ночі, Як плакав дощ невтішно й тихо, Між хмари заховавши лихо І повні сліз холодних очі. Краплинки по дахах стікали, Несміло в вікна дріботіли, Немов сказати щось хотіли, Чи трохи співчуття чекали. Та люди спали в мить щасливу, Що дарувала прохолоду, І не вслухалися в негоду Й бездонних сліз нестримну зливу. А на світанку вітер дужий Прогнав кудись той плач холодний. Затихло все. Лиш пес голодний Хлебтав прозорий сум з калюжі… Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика пейзажна Опубліковано: 08.06.2012 10:07 |