http://www.chitalnya.ru/

Біла ворона

В ворони раптом десь взялося
Як білий сніг вороненя.
Зазнати бід йому прийшлося
Від чорної рідні щодня!

Пташину матінка рідненька
Оберігала, як могла,
Та білою росла бідненька
У зграї, чорній, як смола.

Простити чорні не хотіли
Красуню! Бачте, НЕ ТАКА!
І між гілок щодня судили:
– Кар-кар – нікчемна! Кар – бридка!

Вже навіть немічні клювали
І пір‘я смикали з хвоста,
Розправить крила не давали –
Хай згине, пропаде, НЕ ТА!

Отак громада допікала
Нещасну пташку ще живу,
Поки в знемозі мертва впала,
Як біла грудочка в траву

Примарно-білий світ наївний
Вороні шансу не давав!
І тільки пес рожевий дивний
Над тільцем трохи сумував…

Дивак воронячу науку
Завчив по псячому, як зміг.
Він обкачався у багнюку,
Щоб стати схожим на… СВОЇХ.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 12.06.2012 10:00