http://www.chitalnya.ru/

Чекання козачки

Сонет

Хоч страшно йти опівночі самій,
Вкопаю татар-зілля, коси змию…
І хліб вчиню. Не бійсь, тебе зумію
Діждатися з походу, милий мій.

Та тільки й ти, прошу тебе, зумій,
Живим вернись. Зневіритись не смію.
Я стук копит почую, зрозумію
І стріну на дорозі степовій.

Наставивши долоню до очей,
За дня чекаю… в сутінках ночей…
Й журбою ще не раз переболію.

Щоб не спіткнувся під тобою кінь,
Думок і сподівань не пожалію.
Чекаю, вірний соколе! Прилинь…


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Тверді форми
Опубліковано: 21.06.2012 10:42