Нарешті! |
| Нарешті зрозумів провину Коханий мій, моє життя, Сховавши зради в домовину Та диких ревнощів сміття! У миті каяття щасливі Додав жагучих почуттів І хвилі ніжності звабливі В штормах вернути знов хотів. Давно пробачений, жаданий, Склав вірші пристрасні сумні І присвятив своїй коханій! Та шкода тільки - не мені... Мені, що збоку теж стояла, Лиш осміхнувся звисока, Й коли надія геть зів`яла, Крізь зуби мовив: - Іч яка! В ту ж мить пожалкував він дуже, Рубнувши нерозумно з пліч. Я ж думала: – Вернись, мій друже! Сказала: – Ну й котися!… Іч! Нарешті!!! Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика любовна Опубліковано: 23.06.2012 11:12 |