Край річки смеркало
Як з дна війнуло свіжістю п’янкою,
У травах босе літо заблукало,
І полоснуло литку осокою.
Понад водою зойк рознісся дзвінко,
Аж втихла жаб рапсодія навколо,
А вітер, вплівши пасма в материнку,
Обдмухував гарячу литку голу.
Мабуть від того материнки трунку
Нещастя в літа з литкою минуло,
Бо в любощах пахучого цілунку
В обіймах вітру, стишене, заснуло.
Ц-ц-ц-ить! Ц-ц-ц-ить! – відлуння коників сипнулось,
Неначе стук посріблених копитець,
Зі сну ласкаве літо усміхнулось,
Й пішло з холодних трав роси напитись.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 25.06.2012 21:41