Край річки смеркало |
![]() Як з дна війнуло свіжістю п’янкою, У травах босе літо заблукало, І полоснуло литку осокою. Понад водою зойк рознісся дзвінко, Аж втихла жаб рапсодія навколо, А вітер, вплівши пасма в материнку, Обдмухував гарячу литку голу. Мабуть від того материнки трунку Нещастя в літа з литкою минуло, Бо в любощах пахучого цілунку В обіймах вітру, стишене, заснуло. Ц-ц-ц-ить! Ц-ц-ц-ить! – відлуння коників сипнулось, Неначе стук посріблених копитець, Зі сну ласкаве літо усміхнулось, Й пішло з холодних трав роси напитись. Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика пейзажна Опубліковано: 25.06.2012 21:41 |