http://www.chitalnya.ru/

Марнота ночі

Що в тебе, ноче, не збулося?
Приречено зійшла у сни…
Лише захмарене волосся
Нескореним струмком лилося
В тягуче відчуття вини.

Що міг тобі пообіцяти
Світанок цей, якби й хотів?
Хіба між трав заколисати
І з рос намисто нанизати
На смуток ніжних почуттів.

Розтала. Зоряну провину
Рвав вітер в клоччя самоти,
Спішив марноту ластівину,
Немов шкодливий кіт у глину,
У сірість неба загребти.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 02.07.2012 11:24