http://www.chitalnya.ru/

Вітряне

До ясеня вітрисько
Берізку ревнував.
Схилитись навіть близько
До листя не давав.

О! Як він міг простити
Їй пустощі малі!
Брутально шарпав віти,
Згинав аж до землі!

Дивуючись відлунню,
Сердито, гірко вив.
Та довго на красуню
Все ж гніватись не вмів.

До стану доторкнувся
І враз… знітився, стих.
Від млості задихнувся
В косах її густих.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 03.07.2012 10:37