chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

В душі мого міста

[Phoenix]  Версія для друку


…Мене чаруєш Ти
і всі твої мости.
В душі Твоїй зірки
Та хвилі швидкої ріки...

Моє рідне місто… зранку промені Твого сонця завжди першими проникають до моєї кімнати, ніжно торкаючись повік. Прокидаюся. Розумію, що кличеш разом зустрічати сонечко. Отак, спершу ми з Тобою вмиваємось росою. В цей час стаємо слухачами пташиного співу, який лунає на різний колір і лад.
Ми змалечку «не розлий вода» з Тобою. Мені Тебе завжди мало. Ти залишилося зі мною тоді, коли не було вже поруч рідних. Приходиш тоді, коли вже не чути гомону друзів та близьких. Лише у Тобі я знаходжу розраду, можу розсіяти буденну печаль і розділити свою любов. Мені вистачить її на двох.
Ввечері Тебе огортає спокій, і тоді мені дуже затишно. Західні промені торкаються Твоїх будинків, проникають у сквери крізь густі крони дерев, розливаються хвилями обох Бистриць. А далі темніє. Саме тепер можна почути Твоє ритмічне дихання, побачити душі людей, якими живеш Ти. Коли вмикаються ліхтарі, складається враження, наче то нічна варта, розкидана Твоїми околицями. Так зачаровує, - спостерігаю за величними тінями, які розгулюють кожної ночі. Це твій дивовижний архітектурний коктейль: він запаморочливо п’янкий та сміливий. Ось так Ти виростило мене у казці. Серед всіх тих витончених барокових жінок та мужчин, всіх отих русалок, левів, орлів, красивих мужніх облич, які лежать на стінах австрійських будинків. У Тобі присутня гармонія. Нею Т и наповнюєш і мою свідомість.
Франківськ для мене – не просто місто. Це наче реальна особа, особистість, яка справила якийсь магічний вплив. Я відчуваю Тебе своїми думками, серцем і душею. Мені подобається таке знайоме і водночас щоразу нове відчуття. Люблю, коли можна торкатися спогадів. Вони ховаються у щілинах старих будинків або відпочивають, стікаючи струмками, бігаючи бруківкою. Для мене Ти – джерело позитивної енергетики. Вона допомагає жити, знаходити сили, йти до своєї мети. Ти налите щирістю людей, різними емоціями та переживаннями, що відкривають переді мною безмежні обрії для досягнення щастя, розуміння самої себе. Тобі я завжди можу відкритись. Якби могла, то би, певно, перевтілилась…
У небо, щоб не втрачати можливості бачити Тебе, ніколи не кліпаючи.
У землю, щоб відчувати рідні кроки здалеку.
У воду, щоб переливатись хвилями Бистриці.
У сонце, щоб торкатись променями Твоїх дахів, вікон, дзвіниць, залізниць.
У дощ, щоб розбиватись краплинами до одинокої бруківки.
У гори, щоб бути завжди поруч і охороняти Тебе.
У зорі, щоб щоночі лягати на поверхню міського озера.
У квіти і трави, щоб прикрашати сквери.
У вітер, щоб пахнути історією…
У Тобі так багато сторін. І кожна несхожа на попередню. Коли ходжу Твоїми вулицями, то наче перечитую добре знайому книгу. Та постійно знаходжу щось нове і несподіване. Завдяки Тобі я навчилась читати між рядками. Але як це? Коли й самих рядків не існує. Тоді виходить – читати порожнечу… Твоя чистота настільки змістовна і зрозуміла для мене, що завжди відчуваю Твої голоси. Вони бувають різними. Ті голоси часом, як малі діти: ганяють провулками, стометрівкою, граючись у хованки, або перешіптуються на гілках дерев, коли вітер їх розгойдує. Інколи їм буває сумно, що ніхто не помічає їх, поспішаючи кудись на роботу, до школи, додому, в інститут. Та якби всі, хто поспішає, зупинились би хоча б на хвилинку, то мабуть, неодмінно побачили б якісь дитячі оченята, які з цікавістю розглядають вас. А ще вони люблять, коли їх слухають. Тоді їхні ігри гармонійні і схожі на музичні акорди. Часом музика летить поетичними рядками за вітром, а потім оселяється у картинах художників. Ось чому у нашому місті всюди витає творчість та натхнення.
Я вже давно закохана в Тебе. Ти моє справжнє перше кохання. Тому щаслива. Знаю: Ти мене ніколи не скривдиш, не покинеш, не проміняєш на іншу, не скажеш, що недостатньо красива. Ти любиш мене такою, яка я є, і мені не треба грати роль якогось ідеалу. Завжди ставишся з розумінням та вмієш лагідно пригорнути. Хто ще вміє так кохати? Пестиш вуста сонячним променем, плутаєш волосся теплим вітром, обіймаєш, коли хочеться плакати, заспокоюєш, коли хвилююся. Запрошуєш на романтичні прогулянки, і тоді ми переплітаємося в єдине з Тобою, зустрічаємо та проводжаємо захід і схід сонця. А найголовніше – Ти завжди поруч. Хто ще зуміє так покохати? Ти в мені, а я – в Тобі. Як добре кохати місто.
Нехай у нас не все ідеально, маємо проблеми. Не завжди вміємо цінувати та захистити рідне місто від власної ж байдужості. Рідко думаємо перед тим, як робимо, що думаємо, але ж маємо ще можливість все виправити. Можемо змінити щось на краще. Мусимо довести свою любов не лише на словах.
Коли моїй душі стає прохолодно, місто накриває її вишитим зорями небом. Коли ж бракує світла, то навіть місяць може видатися сонцем. Я люблю Тебе, моє місто Франкове, за те, що Ти є!



Форма твору: Лист
Рейтинг роботи: 5
Кількість рецензій: 1
Кількість переглядів: 290
Опубліковано: 08.11.2008 17:03



 
Рецензії


Олена Хоролець   [aucubagold]   Додано 20.11.2008 в 08:48   Рецензія: позитивна

Дуже поетично і мальовничо!!





 
Phoenix   Додано 03.12.2008 в 13:16

просто від душі...)



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи