Віночок повійки
Не я, признатись, в тому винна,
Що в мене, у в’юнкої, тезка –
Та білокора деревина,
Що й по землі не вміє слатись,
Лиш завдає піснями жАлю!
Хто б міг від неї сподіватись
Цих квітів в пахощах мигдалю,
Що біло тріпотять на вітрі
В промінні сонця запашного.
Що?! Ви мене сапою? Хитрі!
Та все ж не вийде в вас нічого
З тим полоттям! Моє коріння
Теж розповзлося по городу,
Не ви, а я тут господиня!
Милуйтеся на мою вроду,
Що вам до осені дарую.
Я грядку вам вберу в віночок,
Красою скромно зачарую!
Повійка звіть мене, в’юночок,
А ще берізка, чи березка…
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 06.07.2012 18:51