Спогади чайного дерева |
![]() Він приніс у долину маленьким мене З вишини затуманених гір, Мовив: – Виживи тут, поки суша мине. Думав я: – Постараюсь, повір… До струмка він по воду мені мандрував, Лив під корінь життя залюбки, І своєю циновкою на ніч вкривав, Щоб спасти молоденькі ростки. Я мужнів! І вершок мій розтанув у млі, Дарував йому листя на чай, Він же гнувся все більше, чомусь, до землі, Й раз пішов десь, сказавши: – Прощай! Інші листя на чай рвуть тепер з моїх віт, Древнім кличуть, мабуть, жартома, Я ж чекаю його довгі тисячі літ, Та його все нема і нема! – Я живий! Я діждусь! – хмаркам в небі кажу В миті стомленої самоти, І найкращі листки лиш йому бережу! Де ти, друже? Чекаю. Прийди… Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Драми у віршах Опубліковано: 07.07.2012 22:34 |