Бо так сказав Петрові бог:
«Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає,
Як розкопа великий льох».
Т. Шевченко «Великий льох»
Три душі в стражденнім краю
Недобре вчинили,
Що Боги аж двері раю
Для них зачинили.
Та щірилась до цариці,
Хоч мала плювати,
Ця коню дала напиться
Кривавого ката.
А та вповні доріженьку
Перейти посміла
Тому, що йшов (Ой лишенько!)
На нечисте діло.
Отак Боги в Україні
Судять душі строго!
Хоча… душі ті невинні
Й не знали нічого.
Щоб зроблене осягнули,
В небуття їх ночі!
А увагу ви звернули?
Всі душі – жіночі!..
Здавна так у нашім краю:
Завжди неодмінно
Чи у хаті, чи у раю –
Дурна жінка винна!
А щось тому з булавою
Було може згодом,
Що не думав головою,
Край продав з народом?
Душа того, що торги вів,
Де вона витає?
І прощення у пращурів
Чому не питає?
Вона в почестях і славі
В хазяїна й нині,
Її ідоли лукаві
По всій Україні
Стоятимуть, поки буде
В нас кат панувати.
Булава ж укаже тУди,
Кого шанувати!
А три душі квилять: «Мушу…»,
Раю дожидають,
Й про четверту винну душу
Навіть не питають.
В тих, що звикли всіх судити,
Нема що питати.
Нам – в безчесті далі жити,
А душам – літати!
__________________________________________
Перша душа, як була дівчиною, перейшла дорогу з повними відрами Богдану Хмельницькому, коли він їхав присягати Москві. За це її не пускають до раю.
Друга душа дала води коню Петра І, коли його війська взяли Батурин і залили його кров`ю. Її не пускають до раю.
Третя душа карається за те, що коли була немовлям, посміхнулася цариці Катерині II, лютому ворогові України. Та саме пливла Дніпром до Канева.
У поемі-містерії «Великий льох» Т. Шевченко в алегоричнії формі висловлює категоричний осуд найменших відступів від почуття національної єдності. Ті, хто вільно чи невільно сприяють, допомагають ворогам України, заслуговують на осуд, вони грішники, яким не місце у раю.
|
Версія для друку
