http://www.chitalnya.ru/

Дикий дощ

В перестиглій траві наїжаченій
Дико хлипає дощ не приручений…
Наші болі давно передбачені.
Чом ти очі ховаєш, засмучений?

Сонце в хмарах невтішних сховалося
Краплі в золото холодно сіялись…
Не запитуй, чому не збувалося,
Те, про що необачно замріялись.

Дощ видзвонює млу диким холодом,
Теплим смутком війнув чай із м‘ятою.
Нащо ж серце озвалося солодом,
Над душею, дощами розп‘ятою?

В хату затишок зморений проситься,
Про кохання запитує з мукою,
Та осінніми травами роситься
Дикий дощ упереміш з розлукою.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 10.07.2012 11:07