chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

Прокляття Мольфара

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Мольфар — в культурі гуцулів так називають наділену надприродними здібностями людину, на зразок ворожія, чарівника або народного мага. Як вважають місцеві жителі мольфари бувають добрі або злі. Злих ще звуть чаклунами.

Віршована казка

Колись давно з нудьги мольфар
Відбив у чаклуна коханку.
– Діждешся ти недобрих чар! –
Кричав чаклун ”рогатий” зранку.
Прокльони сипав ще і ще,
Подібно взимку снігопаду,
Три рази плюнув за плече
Й мольфару ”поробив на зраду”.
Ще й пояснив: – Коли якась
Тебе полюбить хоч краплину,
Тобі із нею бути зась!
Її ти зрадиш в ту ж хвилину!
Хоча… На світі є одна,
Що зможе чари ті розбити,
Шукай її, бо лиш вона
Тобі поверне дар любити.

Сміявся зло мольфар на те:
– Та в зрадах я душі не чаю!
Любов, кохання – то пусте,
Мольфарські сили з ним втрачаю!
Знайти єдину? Ні, не слід
На двох одне ділити горе.
Чаклун поглянув сумно вслід
І мольфу викинув у море.

Ішов мольфар через світи,
У втіхах скрізь шукав розради,
І скрізь, де тільки міг пройти,
Розтрушував невинні зради.
Ця невеличка – за місток
Через струмок посеред ночі,
Та більша – за зізнань ковток,
За усмішку… За милі очі…
А ще за те, що про любов
Багато дуже говорила,
За милі очі знов і знов…
За те, що раптом захворіла…

Чаклун усе те заварив!
То за яку ж мольфар провину
Так несподівано зустрів
Із тисячі жінок єдину?!
Шалена, пристрасна була,
Яких бажають чоловіки…
Та мольфа в морі вир зняла
І розлучила їх навіки.
А та – єдина на мільйон?
Священний лик, душі розрада…
Також розтанула як сон,
Всьому вина – мольфара зрада!

Так-так! Мольфара то вина!
Та тільки спам‘ятався пізно.
Благав він, кликав чаклуна,
Чаклун не чув благань тих, звісно!
Згадав мольфар про ту одну,
Що може повернуть кохання
Й гукнув, нещасний, вдалину:
– Надіє ти моя остання!
Зустрів без тебе я біду,
Що без любові мав спіткати.
Ти зачекай, до тебе йду!
Я буду скрізь тебе шукати!

Пішов мольфар у часу вир
Відгонить казка давниною,
Та, кажуть люди, до сих пір
Хвилює клич його луною.
Повірте, що в щасливі дні
Його єдина десь знайдеться,
І мольфа на морському дні
Враз на піщинки розпадеться.



Рубрика твору: Лірика любовна
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 227
Опубліковано: 11.07.2012 08:48





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи