chitalnya
прописатися       запам'ятати  
Поезія Проза Різне Аудіо
Автори Форум Рецензії Блоги i фотоальбоми Про проект

На стільчику

[Тетяна Чорновіл]  Версія для друку


Що краще нам? Якби ж то знати…
Жде прорахунків доля зла.
Взяли до міста доживати
Стару, вже немічну, з села.

Та як же їй прилаштуватись
З сільського в міста ритм і плин?
Нема до кого обізватись
Серед німих квартирних стін.

Вона, селючка зроду-віку,
Горнутись звикла до землі,
До неї йшла в біду велику,
До неї – в радощі малі…

До неї встане вранці-рано,
Оговтавшись від втоми снів…
Сусід гукне: – Здоров, Оляно!
Півні озвуться з-за тинів…

А тут, у місті, все простіше,
Немає сварок з-за межі,
В квартирі тепло й сито. Лише…
Всі незнайомі. Всі чужі.

Вода – у крані, їжа – в роті!
Робити що? Куди іти?
Коли свої всі на роботі,
Де прихилитись з самоти?

Така незвична тиша всюди
Між стін квартирних розлилась!
– Ой важко тут, піду між люди… –
Стара на думку спромоглась.

Побути між людьми схотіла,
Малого стільчика взяла,
Прийшла на тротуар і сіла.
Від самоти лиш не втекла.

По небу хмари насувались,
Дощем з них раптом полило.
Прохожі йшли, не озивались,
Немов старої й не було.

Люд заклопотаний з сумками
Спішив десь, змоклий, як хлющі.
На стільчику стара з думками
Шукала захисту в дощі.



Рубрика твору: Лірика цивільна
Рейтинг роботи: 0
Кількість рецензій: 0
Кількість переглядів: 186
Опубліковано: 18.07.2012 22:02





© Copyright: Тетяна Чорновіл



 

 

Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи