Палає сонцем небосхил
Забравши простір весь у часу.
На сполох, часе, бий не зразу,
Багрянцю тло, небес окрасу,
Тобі чарує ніч довкіл.
Верб зачудовані гуртки
Зглядаються в води видіння,
Де ллється барва ніжно-синя
До сонця сонного проміння
Й лілово скапує в листки.
В вербовім буйстві верховіть,
Де ніч у сонних барвах грає
Заходу марево безкрає,
Душа барвисті сни вбирає,
В чарівних спалахах горить.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 29.07.2012 13:02