Вбивство ЕОМ
В них на столах місця почесні
Їх пращури ж, машини давні
Займали зали величезні!
Коли з‘явилося щось краще,
То гірше, звісно, час списати!
Тож, я й сама не знаю, нащо
Про вбивство хочу розказати…
Прогресу хвиль пора безжальна
І цю нещасну теж зустріла:
Робоча, інтелектуальна,
Але… морально застаріла.
Вже час комп‘ютери купити!
Придбали і розпакували.
А мотлох цей куди подіти?!!
– В металобрухт! – констатували.
Вона якісь ще зранку й дані
Для фінансистів видавала,
Та раптом, як рядки останні
В АЦПУ роздрукувала,
Рубильник – шварк! І в залі тиша…
Зайшли у робах і з ломами…
Гримить метал! На запуск більше
Нема ні тесту ні програми.
А де ж чуття колишні – плати,
Ще зранку в її блоках рідні?…
Ждуть кольормет повідділяти,
Більш ні для чого не потрібні.
І навіть імпульсу малого
Для адресу команд не стало.
Була ЕОМ – нема нічого,
Лиш купа сірого металу.
До вводу раптом підлетіла
В ривку останнім перфострічка.
Не встигла… Лиш прошелестіла:
Нуль… Одиниця… Одиничка…
Один…
О…
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика цивільна
Опубліковано: 02.08.2012 10:45