http://www.chitalnya.ru/

Клич далекого вирію

З ключем зозуленька летіла
Пташиний вирій відкривати,
Вже й соловейку не співати –
Розправив вслід за нею крила.

І ластівки у неба сині
Ввись не ширяють, легкокрилі –
В краї далекі полетіли
Рухливі зграї ластівині.

А журавлів ключі журливі
Розлуки згадкою сумною
Курличуть, що колись весною
До нас повернуться, щасливі.

Злетілись в поле гуси дикі
Про се, про те поґелґотати.
– Не час ще, мабуть, відлітати!.. –
Вагались сірі та великі.

Вмить одуди золоточубі
Згадали, що пора летіти,
Та як же будуть шелестіти
Без них, яскравих, трави любі!

Змахнуть барвистих крил паради
І до землі знов припадають,
Немов у дальню путь питають
Благословення чи поради.

Лякає заморозок в листі
Ще нетривкими холодами,
З безмежжя неба одудами
Летять осінні дні барвисті.


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика пейзажна
Опубліковано: 14.08.2012 11:38