Шерех припливу
Так жалюче, так невпинно,
І своїм напливом скорим
Розум мутить,
Душу судить
Безнадійно, сивопінно…
Хмари мрій у сплесках ночі
Опадають в шерхіт хвилі,
Марно сну шукають очі,
Щось бездонне
З снами тоне
В хвиль солоному похміллі.
Замки зведені піщані
Кари ждуть від втіх припливу,
Бо сліди надій останні,
Мов озерця,
Зойком серця
Зносить у глибінь сонливу.
Смутку збурені безодні
Може вдасться осушити
Завтра з часом. Та сьогодні
Маю змогу
Ніч вологу
З моря шерехом прожити.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 13.09.2012 11:09