http://www.chitalnya.ru/

Ішов по світу чоловік

Ішов по світу чоловік,
У присмерк заховавши вік.
Між сивини, хоч не старий,
Тривожив дум невтішних рій:

– Дитинства пустощі малі,
Принади юності у млі –
Лиш ніжні спогади в літах
Та теплий усміх на устах.

О, молодість! Ти без турбот
Пройшла, позбавлена чеснот!
Стискалось серденько: – Кохай!
Та розум радив: – Зачекай…

Пізніше, кажуть, зрілим став.
Сім‘ю створити час настав?
Так ні ж! Поміж гордині хвиль
Топив чужі страждання й біль!

Бо все здавалося йому,
Що жити легше одному…
Фальшивий сміх, чужий бенкет,
Несправжніх радощів букет…

Минулось… Зрозумів – не те!
Де ж справжнє, а не це, пусте?..
На що потратив я свій вік?!.. –
Ішов і думав чоловік…


Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 25.09.2012 19:17