Осінь золота
Табличка в старця коло ніг:
ПОДАЙТЕ ЩОСЬ СЛІПОМУ.
Люд в шапку кидав, хто що міг,
Нещасному слабому.
Прохожий коло старця став,
Щоб милостиню дати,
Купюру з гаманця дістав
І напис став читати.
– Убогий, – мовив, – твій дохід!
Заглянувши в скарбничку.
– Тут напис замінити слід...
Узяв до рук табличку,
Слова якісь там змудрував,
Поставив жирну крапку
Та й зник, а старець грошей мав
На вечір повну шапку.
Порахувати – ого-го!
Незрячий мав мороки!
Ба! Враз рятівника свого
Впізнав ледь чутні кроки.
– Впаду, – сказав, – до твоїх ніг,
Дозволь лиш запитати,
Скажи мені, чудес яких
Ти в напис зміг додати?
– В табличці, – чоловік сказав,
Й не пахне чудесами!
Слова лиш інші я вписав,
По суті ж все те саме.
Кричала всім табличка та
Сліпому на удачу:
НАВКОЛО ОСІНЬ ЗОЛОТА,
ТА Я ЇЇ НЕ БАЧУ.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика філософська
Опубліковано: 26.09.2012 10:55