Марнота?
Осінні холоди,
Лишають на каштані
Непрохані сліди
Рудої марноти.
Підкралась ненароком
Холодна марнота
Хитким непевним кроком
Блудливого кота.
В ній лагідність не та!
З краплин очей впізнала
Про найдорожчу мить
І пазурі загнала…
Раділа, що щемить
Серед душі лахміть.
Все марно! Сліз втирати
Не стачить рукавів.
Та в осінь, як до страти
Час марну мрію вів,
Каштан рудий зацвів.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 05.10.2012 14:53