Палає ліс в осінній млі
Немов мелодія, лунає.
Зайди лиш – прикрощі малі,
Й великі болі поглинає.
Про час не знає.
Хоч незворотній часу плин,
В незмінності своїй жорстокий,
Звучить мелодія хвилин,
Зливаючись у літ потоки.
Ще чутна поки….
Заломлене крізь часу призм,
Життя твій вік тобі мудрує,
Та запустив хтось механізм,
Який закінченість дарує.
І так чарує…
Для чого ці думки пусті,
На фоні дивних днів осінніх?
Нема нічого в майбутті
Крім цих останніх митей тлінних.
Красою цінних…
Палахкотить осінній ліс,
Торкнулось полум‘я серденька…
І я горю… Пекуче… Скрізь…
Лиш попелу лишилась жменька.
Зовсім маленька.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 08.10.2012 15:33