Золотий гобелен
Струсив на землю клен,
Двірник мітлою в шмаття рве коштовність золоту.
Торкнулася рука
До трепету листка,
А він щось позолотою шелеснув на льоту.
Яких осінніх втіх
Начарувати встиг?
Солодким пізнім золотом щемить душа моя.
Хай серед віт пече
Сороче «Че-Че-Че»…
То осінь закохалася! Хто їм сказав, що я?!
Гублю за кроком крок
В відвертості сорок,
Нехай здогадку вслід мені осудливо кричать.
Хіба я осягну
Осінню цю вину?
Сховаю як коштовну мить за холоду печать?
В які світи літа,
Мов пряжа золота,
Хитким мрійливим човником все манять наяву?
Не признається клен,
Чи мій то гобелен,
Чи просто осінь скапує туманами в траву.
Автор: Тетяна Чорновіл
Рубрика твору: Лірика любовна
Опубліковано: 22.10.2012 12:37