Золотий гобелен |
![]() Струсив на землю клен, Двірник мітлою в шмаття рве коштовність золоту. Торкнулася рука До трепету листка, А він щось позолотою шелеснув на льоту. Яких осінніх втіх Начарувати встиг? Солодким пізнім золотом щемить душа моя. Хай серед віт пече Сороче «Че-Че-Че»… То осінь закохалася! Хто їм сказав, що я?! Гублю за кроком крок В відвертості сорок, Нехай здогадку вслід мені осудливо кричать. Хіба я осягну Осінню цю вину? Сховаю як коштовну мить за холоду печать? В які світи літа, Мов пряжа золота, Хитким мрійливим човником все манять наяву? Не признається клен, Чи мій то гобелен, Чи просто осінь скапує туманами в траву. Автор: Тетяна Чорновіл Рубрика твору: Лірика любовна Опубліковано: 22.10.2012 12:37 |